Re: цензії

16.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Та, що літає без крил
15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікацій
Самозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменниця
Коли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
12.09.2026|Буквоїд
«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Романи Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
07.09.2026|Анна-Віталія Палій
Ігор Павлюк: Між стражданнями і добром
04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Дитяча душа дивиться на світ через казку
04.09.2026|Віктор Вербич
Волинський контекст української художньої літератури для дітей
04.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Йдімо до свого виднокола, мріймо!
01.09.2026|Василь Кузан
Вибір оптики

Re:цензії

17.09.2017|19:11|Євген Баран

Про «людину-вухо» і про «хроніку глобальної антропологічної катастрофи»

Світлана Алексієвич – Нобелівський лауреат із Івано-Франківська (Станіслава): Зб.матеріалів, присвячений життю і творчості сучасної білоруської письменниці / Упорядн.С.Хороб; пер. із біл. та рос. С.Хороба, з рос. Л.Лисенко. – Івано-Франківськ: місто НВ, 2017. - 126 с.

 

Здається, це перше видання такого типу в Україні. Відрадно, що воно виходить в Івано-Франківську, ще більш відрадно, що видання виходить за сприяння Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
На перший погляд, все виглядає закономірним. Світлана Алексієвич –письменниця-документаліст, лауреат Нобелівської премії з літератури 2015 року, народилася в Станіславі, виростала і навчалася у Білорусі. Батько – військовий, потім учитель. Батько – білорус, мати – українка. 
Але у нас усе, що виглядає закономірним насправді є ентузіястичним поривом одинаків. Степан Хороб – професор Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, в часи своєї журналістської молодости, активно читав і перекладав твори Алексієвич. Тому закономірно (sic!), що він і підготував це видання.
Я не буду розтікатися «мислію по древу». Алексієвич зробила те, що мала зробити. Вона подала документальний зріз совітської і постсовітської епохи через голоси свідків – голоси з минулого. Як це їй вдалося, бачимо самі. Такі книжки важко читати. Тут сотні історій. Жодна белетристика за цими історіями не вженеться. А якщо спробує їх „белетризувати“ - може програти. Тому що не кожна людська історія – трагічна, драматична чи комічна, - може стати сюжетом літературного твору. Естетично взірцевим і етично хвилюючим.
Кожна із книг Алексієвич („У війни не жіноче обличчя“, „Останні свідки“, „Цинкові хлопчики“, „Чорнобильська молитва“, „Час секунд-хенд“) в своїй основі є сакральним текстом, де відтворена історія простої людини, її деградації і її духовного виростання. Тут важко визначити межу Добра і Зла. Бо сама Людина і є цією межею. І дуже часто стадне, біологічне, інстинктне перемагає духóве. Все це розказано у книгах Алексієвич.
Вона має симпатиків і недругів. Як кожна талановита творча особистість. Має свої „мінуси“ і свої „плюси“, як кожна дитина свого часу. Має свою правду і живе зі своєю кривдою.
Це банальності, які я повторюю. Небанальним є її намагання втриматися Самій і втримати Людину в силову полі Любови. Адже „важко у наш час говорити про любов“.
Людські історії, почуті Алексієвич, недаремно вона називає себе „людиною-вухом“ є сумні і вражаючі. Чого вартують ті розмови – воєнні і повоєнні. Хоча все життя людини совітської, - а я теж складова цього продукту, бо на час розпаду СССР мені виповнилося 30 літ, - це боротьба і підготовка до боротьби. Чи як сказала сама письменниця, - „ми або воювали, або готувались до війни. Якщо придивитися – й далі думаємо по-військовому. Вдома, на вулиці. Тому в нас так дешево вартує людська душа. Усе, як на війні“.
Нічого не змінилося. Ми воюємо, ми виживаємо, ми пристосовуємося до сучасних подій і готуємося до нової війни. Література, мистецтво в цілому, не можуть стримати цього апокаліптичного передсмертного рику Людини. „Великі книги валяються під ногами“. Винен процес. Процес – виживання, і він тягнеться, для кого день, для кого – кілька десятків років. „З’їдач хліба“ перемагає людину мислячу. Трагедія – очищує одиничні душі і вводить в летаргійний стан мільйони.
Документалістика Світлани Алексієвич – реквієм Людині, яка потрапляє в пастку спільного проживання і, переважно, знаходить „крайнього“ в усіх бідах виживання всіх, лише не себе.
На завершення розмови про структуру книжки. Упорядник, сиріч, Степан Хороб, підійшов відповідально. Маємо у книзі виступи Світлани Алексієвич, в тому числі і Нобелівську промову. Фраґменти зі всіх книжок і витяги з критичних оцінок її творчости. А ще ілюстративний матеріял додає повноти і ваги сій книжці.
Алексієвич готує наступну книжку про кохання і старість. Себто вона знову відтворює сакральні сюжети. Вони давно проговорені і прописані, але її вміння індивідуалізувати історію малої людини, надаючи саме „тієї“ інтонації, витворює з Алексієвич біблійного автора. Навіть тоді, коли сам біблійний контекст ми забули і сприймаємо її як голлівудський блокбастер чи пропагандистське москальське „рускомірноє“ кіно.
P.S. Коли сьогоріч вмирала моя мама, - а я з тих придуркуватих, які виговорюють усе, аби не сказати найголовнішого, - то просила, аби я не розказував про її вмирання, а заповідала мені витворити її історію Життя.
Витворити те, чим все своє літературне життя займається Світлана Алексієвич.


коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

16.09.2026|19:20
У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
15.09.2026|12:37
«Крилатий Лев» вручив нагороди
12.09.2026|15:01
Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
11.09.2026|19:50
Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
11.09.2026|19:41
«Теплі казки Доброго лісу»: вийшла нова книга про добро
11.09.2026|09:28
Дебютний роман французького актора Жана Рено вийшов українською
09.09.2026|20:36
«Лікарня Святого Пантелеймона»: Артур Дронь анонсував вихід фінальної частини воєнної трилогії
09.09.2026|20:25
Андрій Содомора та Олена Стяжкіна – лауреати Премії імені Василя Стуса-2026
09.09.2026|08:54
9 вересня у Києві відбудеться церемонія вручення Премії імені Василя Стуса
08.09.2026|20:30
Книги, готелі, опера та гастрономія формують імідж України


Партнери