Із чудовою, уже впізнаваною у світі письменницею, членом авторитетних творчих спілок та Міжнародної Асоціації письменників-баталістів, лауреатом престижних літературних премій, жінкою-аристократкою Тамарою Гордієнко нас познайомили не люди, не обставини, а вірші. Найшляхетніший варіант знайомств у культурно-інформаційному полі, мистецькому морі.

Вона сама помітила і переклала трохи моєї лірики, частина якої була надрукована в моїй книзі «Исповедь последнего волхва» (Санкт-Петербург: Алетейя, 2012), а добірки – в інших журналах, електронних ресурсах, газетах, як-от у газеті «Флот України», де Тамара працювала, народившись і живучи в Севастополі, і де ми вперше наживо й зустрілися на Шевченківському святі у 2011 році і подружилися, адже...

Вызывает дизайн восхищение,

Есть компьютеры, есть Интернет,

Но важнее живого общения

Ничего для читателей нет! –

як написала вона у своїй книзі «Побег из империи Питона. Повесть-сказка. – Севастополь: Рибэст, 2012. – 188 с.» і яку подарувала мені з дарчим написом: «Игорю Павлюку – от автора. Дорогой Игорь! Пусть всегда в твоей жизни будут чудеса и волшебные сказки! Т.Гордиенко. 9.02.2013 г. Севастополь».

За неписаними законами творчої дружби я також із естетичним та етичним задоволенням переклав трохи віршів Тамари українською мовою.

Вона зацікавилася моєю прозою…

Так наша креативна комунікація, освячена-освічена людською симпатією, то оживлювалась, активізовувалась, як морська хвиля, то стихала, як це буває у цьому суєтному світі, але ніколи не залежала від якихось зовнішніх суспільно-політичних чинників, політичної погоди, що однозначно є критерієм справжності в культурно-інформаційному полі, в якому нам волею долі довелося бути насінинами...

Отож, із поважною любов’ю, як до сестри, ставився і ставлюся я до Тамари, від якої 7 березня 2016 року одержав електронного листа з такими, зокрема, словами: «Ігоре, в березні 2014 року газету, в якій я працювала, закрили. Я залишилася без роботи. З того часу в нашому місті існує тількі російська мова».

Без коментарів...

Хочеться хоч душевно-духовно підтримати давніх друзів.

Наша теперішня реальність настільки сувора, м’яко кажучи, неприродна, що для її адекватного переживання і достойного людини виходу з неї нам однозначно потрібне щось добре, світле і мудре з віртуалу, з вертикалі: народна пісня, молитва, казка, які навертають втомлені й розгублені душі до дитинства, роблячи їх дитинними, бо тільки такі чекає царство Боже...

Отож, перечитую у цьому контексті текст повісті-казки «Втеча з імперії Пітона», враженнями від якої і хочу поділитися із потенційним читачем, адже на моє глибоке переконання справжня література повинна фундаментально об’єднувати роз’єднаних, роздроблених політиками та розмаїтими «ізмами» людей за принципом «розділяй і владарюй».

Це повість стиліста з доброю і світлою душею, яка не розгубила свій дитячий світ і як професіонал хоче і може передати його світу, який, якщо ще не втратив відповідні резонатори, має стати адекватним...

Текст твору побудований за драматургійним принципом, що свідчить про реальну можливість постановки її на театральній сцені чи екранізації у форматі кіно.

Дія у цій, до слова, поліграфічно якісно, з хорошим папером, кольоровими ілюстраціями виданій книзі, відбувається в рідному авторові Севастополі, у час шкільних літніх канікул головних героїв: Лєни Смирнової та її друзів – Вовки Трушкина, Дмитрика і Стасика Зикових, Ілони Красіної...

Через, здавалось би на перший погляд, технократичну проблему («в бібліотеці всі комп’ютери вийшли з ладу») у повісті підіймається вселенська філософська проблема конфлікту сучасної культури та цивілізації, передана, як і все справжнє, талановите, органічне, через прості та відомі істини в певних умовах та почуття, – чим вона і прекрасна попри все і вся і умовно зводиться до фрази мами Дмитрика і Стасика: «Допоможіть повернути нашим дітям любов до книг!», адже жорстокі комп’ютерні ігри страшно затягнули дітей в Інтернет-кафе «Троянський кінь»...

Драматургію книги, від читання якої, впевнений, не відірветься читач, який знає толк  і смак у детективно-пригодницьких жанрах, творить практично усе: від зрозумілого психофілософского конфлікту між комп’ютерними іграми та читанням книг, боротьбою за опредмечений символом знань (шкатулку із творчим секретом) – до інтригуючих назв розділів – «Нарада в бункері», «Операція троянський кінь», «У полоні в пірата», «Вовка зустрічається із Джонні», «Індіанець Чак», «В місті брехунів», «Кінець Пітона першого» – до тонкого але виразного поділу протиборчих сил, між якими люди різних поколінь і світоглядів, боротьба яких починається із перших сторінок і триває, набираючи обертів, даруючи нам найекзотичніші екскурси, здається, в усі казки (як-от «Аліса у задзеркаллі», приміром), мультики, кінофільми нашого дитинства разом узяті і ще щось нове...

Починається, власне, усе з того, що в міській бібліотеці оголошено конкурс юних письменників, у якому вирішили взяти участь названі вище юні герої, підсвідому кинувши виклик Комп’ютерному світові, який гіпнотично-нав’зливо затягує дитячі душі у свої одержимі ігри.

Магнетизм віртуального зла уособлений в Пітоні Першому, якого злі язики, недоброзичливці, вороги називають Великим Комп’ютерним Хробаком, який заселив комп’ютери вірусами та вірусенками і хоче разом зі своїми вірними слугами, серед яких Смерч, різними підлими методами добитися, щоби школярі не писали свої твори на комп’ютерах, «кинули читати слиняві книги, де написано про дружбу, мораль честь», а грали його жорстокі комп’ютерні ігри, викрадаючи із цією метою шкатулку із таємницями творчості і заражаючи вірусами комп’ютери, проводячи операцію «Троянський кінь».

Головний ворог Пітона – Володаря Комп’ютерної Імперії – Старий Комп’ютерний Майстер.

За рівнем творення містичної аури «темних сил» повість моментами асоціюється із окремими пасажами булгаківського роману «Майстер і Маргарита» у найкращому компаративістському сенсі. Із тим же добрим гумором, до речі, і правом вибору між добром і злом...

Варто зазначити, що попри весь драматургічний каркас твору, він пересипаний любовно виписаними музеями затонулих кораблів... севастопольськими пейзажами, яким найзатишніше саме в рамках прозового жанру і які втратяться на сцені, якої ми цій казковій повісті щиро бажаємо.

...Але повернемось до змісту «Втечі з імперії Пітона», доки не всі ще мають цю книгу в руках.

Діти намагалися відкрити шкатулку, але Смерч викрав її в них, а їх самих розкидав по різних країнах і століттях.

Описи їх пригод – ніби вставні новели у повісті.

Так Ілону і Павлика оточили і кинули в тюрму якісь озброєні огидні ліліпути Його Величності Короля Замухришиї, які захотіли зробити з дітей ляльок. У тюрмі діти зустріли позитивного Енциклопеда – представника країни Мудреї, яку підступно завоювали сірі замухриші унаслідок перевороту.

Близнюки Дмитрик і Стасик тим часом потрапили на безлюдний острів 17 століття у полон до пірата Хуана, де говорить людським голосом і «печально усміхається» черепаха Гримелла, якій вони, постійно ризикуючи своїм життям, терплячи недитячі переживання, допомагають врятувати новонароджених черепашат...

Цікавенно, зі знанням і відчуттям психології передані у творі розмови Джонні та Олени. Майстерно передана атмосфера страху, ревнощів, гри та азарту.

Ковбої, криси, луки... закінчений негідник індіанець Чак, який викрав шкатулку... перше кохання, творчість і життєтворчість, Стара Мудра Сова – усе живе, сучасне та історичне, реальне та ірреальне, співпульсує, спілкується у цій чудовій містерії талановитої мудрої письменниці з дитячою душею Тамари Гордієнко, яка вправно і переконливо творить і карколомний пригодницький сюжет, і характери симпатичних героїв і антигероїв – небезнадійних попри все зло, яке вони чинять, через їх вчинки, пейзажні деталі, вправну стилістику тексту, інкрустованого афоризмами на кшталт «Найстрашніше в житті – самотність та криси... Самотність перемогти неможливо».

Як і годиться, в усі часи і в усіх народів, ця повість-казка закінчується перемогою добра. «Старий Комп’ютерний Майстер натиснув клавішу «Видалити». Пролунало сипле шипіння. Великий Володар Комп’ютерної Імперії Пітон Перший згорнувся кільцем – і відразу стало видно, що це, дійсно, самий звичайний хробак, яких буває багато після дощу на городі. Кільце ставало менше, менше – і зникло зовсім. Екран комп’ютера засвітився рівним приємним світлом» ( переклад з російської мій ).

Діти (Олена, Вовка, Павлик, Ілона, Дмитрик, Стасик...) знову (в повісті використано принцип кільцевої новели) повернулися писати свої твори в рідну їм севастопольську бібліотеку, де минуло (по-ейнштейнівськи) всього лише три години часу, хоча в іншому вимірі вони встигли побувати на безлюдному острові, ночувати в хатині з Хуаном, дві доби блукали в темній холодній печері, шукали ключове питання, щоби вирватися із Міста Брехунів...

Отож, виходячи із мудрого спостереження, що в екстремальних ситуаціях діти можуть поводити себе, як дорослі, а дорослі – як діти, закликаю читати повість казку Тамари Гордієнко «Втеча з імперії Пітона» всі покоління читачів і пропоную перекласти її багатьма мовами світу.

Діти знайдуть у повісті свої кольори, запахи і звуки, а дорослі – свої суспільно-політичні алюзії, ілюзії, паралелі та меридіани.

Упевнений, що цей твір сподобається всім добрим і світлим людям нашої комп’ютеризованої, але ще, слава Богу, душевної планети, де « важнее живого общения / Ничего для читателей нет! »