Поетам добре тільки в інтернеті. Їх там читають у стрічці новин, через посилання  і без, ними цікавляться просто так і не просто. Зараз так модно «виходити в люди». А ще модно читати для людей, незалежно від їхніх бажань і вподобань. Бо є люди, котрим треба привити бажання слухати. А є такі , у котрих  якраз є потреба слухати, а не читати.  Тим не менше, поезію не читають. А модерну та інтелектуальну – поготів.

Ірина Червінська – жінка сильна і мудра, сама розуміє ситуацію. Як поетеса вона теж розуміє своє становище у сфері сприйняття читачами. Її не читатиме той відсоток книголюбів, на котрих зазвичай розраховують видавці. Її читатиме свідома меншість. І це добре. Бо «Приват», на те і є приват, аби його втримати в межах дозволеного.

Тепер власне про поезію.

Збірка «Приват»  – металева на дотик, від неї пахне правдою – голою правдою про світ.

Варто лише прочитати назви розділів і уявити «Я і ТИ» у маленькому місті восени, яке обмотане - огороджене стальними нитками, виокремлене на мапі хворобливого світу. І це місто треба читати. Читати сірі асфальтовані дороги, тривоги, напруження руху,  чорно-білі переходи. Треба читати і гріти руки, бо осінь в цьому місті реальна, а не ошатно-багряно-цинамонова.

«Ця осінь складається із міражів.

Ця осінь вертається на стелажі.

На дроти – воронами, листям – на вікна.

І першим підборами мештів розтоптаним снігом.»

Зовсім непоодиноко, але вдало у контексті  вирізняються слова-не-для-поезії: чи то медичні терміни, чи популярні неологізми , інколи й вульгарні за змістом вкраплення, які суто за своїм абсолютним значенням можуть викликати в читача не зовсім приємні асоціації.

Людина у збірці – як лялька у хворому світі. Авторка часто знімає маски, розстібає ґудзики і відкриває сутність реального стану речей.

«Людина – це міф,    

Що складається з тисячі міфів.

У кожного роль, амплуа і ще безлічно справ…»…

Тільки любов у тексті присутня напівприховано, зовсім вже приватно.

Він – як тепла округлість лірики серед гострих кутів. Вона з Ним мандрує, планує, шукає і просто є.

«Я – твоє божевілля, та скільки у ньому краси -

У вливанні у тебе того, що сама захотіла.»

Зміст «Привату» складений строго і рівно, як годиться для форм із гострими кутами. Ця чітка геометрія тримає в рамках авторку, котра має право на пере- , має право на відвертість, але обмежується недосказаним, даючи читачеві право думати.  Говорячи про квадрати, читач ризикує. Він  або колеться об гострі кути, або ж оминає залежно від того, наскільки зміст поезії врівноважує зміст душі читача.

Трикутників менше і менше кутів. Бо  вершина трикутника – межа, вершина гори, здатна у будь-якій хвилі вивернути магмою назовні емоції, про які хотілося кричати, про які можна було мовчати, бо так буде краще для всіх – вони підкреслюють жіноче авторство  і додають імпульсивності до тексту.

Тексти – мандри,  тексти про мандри, але їм тісно в  малому місті, де всюди геометрія, лиш люди – то хаос.

У підсумку «Приват» – то зріла суб’єктивна точка зору  про світ довкола – той, що не на виворіт. То висока хвиля у течії сучасної модерністської поезії. Це тексти без запахів, спецій, без масок і облич. То вірші для тих, хто вміє думати.