Чи не найкультовішою книгою цієї весни та літа стала поетична збірка Сергія Жадана "Життя Марії". Презентації, концерти, закордонні виступи, літературні вечори, інтерв´ю, рецензії, переклади: усе це не закінчується з новою книгою. Не закінчується ж бо рецепція на неї. Можна безкінечно говорити про "Життя Марії", а можна нічого про неї не сказати… Просто "ощущати" за Вирипаєвим. Просто "ізображать" за Балабановим. Чи просто підчитувати, перечитувати, нашіптувати, перекликати за одвічно мрійливим серцем. Мені дуже промовляють тексти Сергія Жадана, дуже кричать навіть. Іноді вони кричать відчаєм, що втомилися від наслідування, іноді вони витворюють щось таке, що ніяк не можливо унаслідувати. Завжди щемлять і завжди на часі.

"Життя Марії" – це довга молитва, акафіст до Богородиці, сповідь до Пречистого. Якщо не вміти молитися, не знати, як промовити до Єдиного, можна просто зачитати рядки зі збірки. На якомусь з кіл прочитання я спинилася і зрозуміла, що це не вірші, а безкінечна пісня. Верлібри й силабо-тоніка звиваються у єдиний ланцюг ДНК, який з’єднаний саме цими (!) словами. Словами, які зміг віднайти і скласти лише автор. Не важливо, поет, прозаїк, художник чи режисер. Автор.

У нашому випадку це аж дуже добрий автор з дуже непересічною поезією. Хоча, читаючи вірші молодих поетів, можна зазначити, що наслідування Сергія Жадана не лише не припиняється, а й надто вже культивується. Цей факт радше засмучує, ніж тішить.

Книгу "Життя Марії" можна прочитувати по-різному, але для мене архетипом збірки стало навіть не сакральне начало, яке говорить кожним текстом, а образ землі, саме землі, яка є нашим початком і кінцем. Сергій Жадан віддає шану землі, як тому єдиному з чого ми повстали і в що перетворимось. "Десять тисяч загиблих слухають у землі. / Десять тисяч святих слухають над головою. / Голоси загиблих далекі й від цього злі. / Голоси святих теж злі й пахнуть травою" (с.19). "Це все сурма, яку чомусь вклали тобі до рук. / Це її золоте піднебіння, вбивчий холодний звук. / Чуєш, щось торкається серця? Це коріння трави. / Земля міняє хімічний склад від того, що в неї лягаєте ви." (с.20). "Як після вас нам лишатися жити, / тим більше – як нам лежати в землі" (с. 134). Мартін Поллак присвятив цілу книгу землі та її кодовій пам´яті. Письменник, як і Сергій Жадан, вважає, що земля змінюється від того, хто в ній спочиває. "Пам´ятати все, що несли з собою, / Чорну траву під ламкими снігами, / небо над випаленою головою, / землю під втомленими ногами." (с. 23). Земля стає й останнім ложем в яке лягають наші солдати, які перебувають нині в АТО. Сергій Жадан не мовчить і в цьому випадку. "Нам залишаться від цілої історії, / від світу в якому ми жили, / слова та музика кількох геніальних / чоловіків, що намагалися нас / усіх застерегти, намагалися щось пояснити, / але нічого не пояснили, / лежать на цвинтарях, / і з їхніх геніальних грудних кліток / ростуть тепер квіти і трава. / Більше не лишилося нічого – / Лише музика, лише спів, лише голос, / Що примушує любити" (с. 68).

Уся поезія Сергія Жадана триває на дисонансі, протиставлені, запереченні, антонімах. Найчастіше поет саме на таких запереченнях завершує свої вірші. "Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі. / Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде" (с. 45). "Ти в цей час ідеш листопадовим узбережжям, / узбережжя в цей час слідкує за твоєю ходою" (с. 89). "Між якими знаходиться все. / Між якими немає нічого" (с. 103). "І щоб не сталося, я не помру, доки вона не піде, / А коли піде – не помру, доки вона не повернеться" (с. 107). "Доки ненавидиш. Доки любиш." (с. 141). Читаються тексти Сергія Жадана з вдихами та видихами, тихіше і голосніше, а коли закриваєш очі, то мені, тільки мені у цьому випадку, ввижається кардіограма з голосу поета. І можна в його ритміці писати й писати свої нові вірші, писати й писати нові пісні. Власне, саме це дуже плідно й роблять автори-початківці. 

У книзі "Життя Марії" є також переклади текстів відомого польського письменника Чеслава Мілоша. Вірші, які переклав Сергій Жадан відповідають загальній концепції збірки, хоч, звісно, їх не можливо сплутати з творами самого автора. У збірці "Життя Марії" поезія Мілоша неспокійно бринить на верхній межі кардіограмної стрічки.

Певно, не найкращим вчинком буде не звернутися до образу Марії в рецензії, аналізуючи збірку "Життя Маріє", але, направду, хочеться замовчати на цьому моменті… Нехай це залишиться саме тим найцікавішим та найважливішим моментом для вдячного читача.