Дракони бувають різні, але чи хто бачив "грушевого дракона"? А такі теж бувають. Виростити такого дракона можна з кісточки чарівного дерева. Але казка починається не з дракона, хоча він і допомагає її розповідати, залишаючи на полях книги кумедні коментарі.

Михась Вербицький був ботаніком, так-так, справжнім ботаніком, але не тим, кого залюбки засміють однокласники, а справжнім шанувальником усього живого, особливо рідкісних рослин. І тому немає нічого дивного, що Михася привабила дослідна ділянка у ботанічному саду.

На цій ділянці ростуть усі казкові рослини, які тільки можна вигадати: червоняста квіточка, молодильні яблука, ірландський ельфовик, яра верба, яку так полюбляють зелені прялі, і найбільш таємниче – драконяче дерево.

Михась не втримався, з´їв схожий на грушу плід, а кісточку поцупив, щоб йому не попало за цей мимовільний злочин. Ось з цього і починаються пригоди Михася і його маленького братика Котьки, який теж примудрився погризти кісточку з чарівного дерева.

Подібний необачний вчинок не міг не мати наслідків. Повернувшись додому, Михась почав бачити різних нереальних істот, як то каверзні "похибки", розуміти мову тварин і рослин, бачити приховану сутність... Він дізнається, що їхній рід іще з 1632 року береже домовик на ім´я Домінус Верба. А з появою грушевого дракона Хоми Вербицького життя родини стає зовсім непередбачуваним.

Хома – милий дракон із синьою лускою, він вегетаріанець, має дуже непростий характер, але дуже любить родину, в якій народився. Тільки "милий" він, поки маленький, а за сім років виросте майже до п´ятдесяти метрів у довжину.

А ще дракон може прикидатися собакою, тому насправді невідомо, скільки дивовижних істот можна зустріти на вулицях українських міст.

Й ось тут випадково виявляється, що Хома такий не один. Так само під виглядом собаки, вигулює свого дракона багатий хлопчик-аристократ Олелько Пихач. Тільки його дракон, як і сам Олелько, – м´ясоїдний хижак, а за класифікацією драконів – чорний морок, представник одного з найбільш рідкісного драконового виду.

Чомусь така схожість драконів та їхніх господарів нагадала мені всесвітньовідомий твір "Як приручити дракона", хоча подібність характерів та емоційний зв´язок між людьми і тваринами цілком природні.

Хижаки можуть полювати на інших драконів, і Хома опиняється у великій небезпеці.

Проте, у цій казці все не так просто, як може здаватися, і замість ворожнечі можливий прихід дружби і взаєморозуміння, а Хома і Михась волею випадку, поки Олелько відпочиває з батьками за кордоном, стають няньками для м´ясоїдного дракона.

Хоча у цій історії мені найбільше шкода Олелька, бо він любить свого дракона і сумує за ним. Для Олелька чорний морок Спайк – друг, і можливо, єдиний.

Так Михась дізнається, що з драконами у людей все зовсім непросто, а подальші події неодноразово змушують у тому переконатися. Світ складний, і він не може бути іншим, бо інакше драконам і людям доведеться ділити його між собою. Чарівники вигадали чарівні речі, щоб приборкати драконів і захистити людство, хоча й серед людей зустрічаються самозакохані і жадібні покидьки, як, наприклад, молодик на прізвисько Амур Галант, який влаштував ательє з пошиття одягу та аксесуарів з драконової шкіри для найбагатших верств суспільства.

Натомість у драконів є кодекс, за яким вони не мають права шкодити людям. Хоча це правило може виявитися й умовним, якщо замислитись про те, що будь-яке правило має свій початок і кінець. Але це, певно, трохи інша історія.

Михась також дізнається про існування Навігаторів – людей, які можуть керувати драконами, бути ватажками у їхніх зграях. Це саме такий Навігатор може наказати "Дракони, вперед!".

Брати Вербицькі потрапляють у небезпеки і переживають багато пригод. Знайомляться з іншими драконами, не подібними до грушевого та чорного морока, – велетнем Хай-Тобі-Грецем і золотою драконкою Лихоманкою, веселими лимонними сестричками-близнючками Скалкою і Скіпкою, образливим Гарбузяним Пихом, які належать до різних драконових видів. Не треба також забувати, що більшість цих драконів зовсім юні і майже нічого не бачили в житті, бо народилися в неволі або були зловлені браконьєрами.

Книга барвиста, у ній багато гумору, і можна назвати її справжньою казкою, яка лікує душу своїм теплом. Із завмиранням серця слідкуєш за подорожжю драконів вздовж Дніпра і до Криму. Веселишся і замислюєшся, дивлячись їхніми очима на людські міста і на наше життя. Люди часом бувають значно небезпечнішими за драконів усіх разом узятих...

Чудова історія, хоча інколи й посміхаєшся наївності таких утворень, як Експериментальний Інститут Фольклорної Флори та Фауни. Й у світлі нинішніх подій, сумно, що ботанічний сад і плато Карабі-Яйла знаходяться у зараз майже недоступному Криму.

Залишаються і запитання. Наприклад, звідки в Олелька Спайк і що хлопчик взагалі знає про драконів? Як влаштоване життя драконів на Місяці? Які ще чарівні істоти впливають на життя людей? Яким чином обирають і виховують Навігаторів? Чи часто майстри помиляються у своєму виборі? Як будуть далі розвиватися стосунки між героями, у дружній чи конфліктний бік? Та й про чарівників майже нічого не розповіли...

Але, можливо, ці відповіді дасть нова книга? Бо твір має величезний потенціал – пригодницький, казковий, психологічний та навіть соціальний. І так не хочеться розлучатися зі світом таких милих драконів, які за кілька років виростуть у величезних, але добрих "чудовиськ".

А ще у цій книзі надзвичайні ілюстрації, які хочеться довго роздивлятися.