Він потрапив до довгого списку Дитячої книги року ВВС 2014.

В інтерв´ю ВВС Україна пані Штанко розповіла про те, що її спонукало стати письменницею і коли вона почала писати для дітей.

Катерина Штанко: Років п´ять тому я раптом вирішила взяти участь у літературному конкурсі "Золотий лелека". Я тоді написала казку "Яскрава зоряна ніч". Ця казка отримала другу премію у конкурсі. Мене тоді це дуже потішило, бо я не професійний філолог.

Першу спробу щось написати я зробила абсолютно випадково. Я тоді співпрацювала із журналом "Соняшник". Колись головний редактор цього журналу Леся Воронина зателефонувала мені і запропонувала написати щось про свято Стрітення, бо вона не хотіла публікувати з року в рік етнографічні матеріали.

І я написала казку про зустріч зими і весни і про те, як вони разом спекли сонечко на наступний сезон. Вийшла смішна коротенька казка на три сторінки. Цю казку згодом прочитали в ефірі національного радіо і включили в читанку для молодших класів. Це було несподівано для мене, бо туди ж беруть класиків. І тоді я подумала, що, можливо, варто спробувати писати.

Можливо, я б здійснила спробу написати щось і раніше – для дебюту я вже дуже стара – але колись в школі у мене сталася локальна війна із вчителькою російської літератури. Тоді вона мені сказала, що у мене жодних здібностей до писання немає. Я їй повірила, і так це тривало буквально до останнього часу.

Я з підліткового віку була пристрасним читачем, саме тому я обрала фах на межі літератури і образотворчого мистецтва.

ВВС Україна: Як би Ви порівняли ілюстрування дитячих книжок і писання?

Катерина Штанко: Коли починаєш робити книжку, уважно читаєш текст, і досить часто я відчуваю, що якби сюжет повернув в трохи інший бік, то ілюстрації вийшли би цікавішими.

Я спробувала з цим чіплятися до професійних письменників, до тієї ж Лесі Ворониної, до Івана Малковича. Але письменник бачить свою історію саме так, як він її написав.

І я зрозуміла: щоб створити текст, який би був ідеальним матеріалом для ілюстрування, я маю написати його сама. І от я починала робити спроби спочатку коротенькі, а потім написала отаку довгу пригодницьку річ.

ВВС Україна: Розкажіть, про що ваша книжка "Дракони вперед!". Чому ви обрали за головних героїв саме драконів?

Катерина Штанко: Я з дитинства товаришую з драконами. Я була дуже нерішучою і тихою дівчинкою. Мене часто дражнили і ображали, і я вигадала собі такого захисника - дракона.

Мені здавалося, що я зажди ходжу із невидимим драконом, і, якщо трапиться щось погане, він мене захищатиме.

Мені захотілося написати історію про абсолютно звичайного київського школяра. Він має досить спокійний характер і захоплюється ботанікою, вирощує рослини.

Коли вони з батьками вирушають в Крим на відпочинок, під час прогулянки Нікітським ботанічним садом він потрапляє у ту частину саду, де ростуть казкові рослини.

Там він здобуває насіння драконячого дерева, із якого виростає дракон.

А потім цей хлопчик, який має не дуже рішучу вдачу, має стати ватажком зграї драконів. Ці дракони теж всі діти.

Ця книга - про відповідальність. Зараз у нашій країні криза відповідальності. І для мене було важливо підкреслити мить відповідальності цього хлопця – йому наче це все не до снаги, але він таки впорався.

ВВС Україна: Ви і далі хочете продовжувати драконячі історії чи пишете вже про щось інше?

Катерина Штанко: Зараз я закінчила історію про київську школу чарівників. Ця тема здобула популярності завдяки "Гаррі Поттеру" Джоан Роулінг. І я вирішила, що українські діти повинні мати власну школу.

Ця київська чарівницька школа знаходиться під землею, в глибині Замкової гори. Її директором є Ох (український казковий герой - Ред. ). Тут я використала український фольклор.

Пригоди, які доводиться пережити головним героїням, не менш захоплюючі, ніж у "Гаррі Поттері". Головні героїні – це сестри-близнючки. Одна з них має здібності до чарів, інша – ні.

ВВС Україна: Яка ваша улюблена дитяча книжка?

Катерина Штанко: Коли я була маленькою, я дуже любила Андерсена. Книга про Вінні-Пуха – це було на грані манії. Всюди носила із собою цю книжку. Вона досі у мене є, у страшному стані, бо я з нею ніколи не розлучалася: я з нею їла, спала. Пізніше була "Аліса в країні чудес". Це також етап в моєму житті. Я вважаю, що отакий перевернутий світ, який там є, це дуже добре. Він спонукає дитину подивитися на все зовсім з іншої точки.

ВВС Україна: Як ви ставитеся до конкурсу Книга року ВВС?

Катерина Штанко: В Україні – це єдиний книжковий конкурс, об´єктивності якого я довіряю.

З Катериною Штанко спілкувалася Марта Шокало.