Якщо в нашій країні вода ще тече з кранів, до нас доходять листи і більшість людей знає, що таке техніка з логотипом надгризеного яблука, то це не означає, що ми не є частиною страшного Третього Світу. А Ришард Капусцінський каже зворотне, він навіть наполягає на тому, що Україна є однією з тих країн, яким неодмінно потрібна допомога, повного зламу структури та перевертання канону з ніг на голову. Важливим моментом у цьому контексті є той, що автор жодного разу не згадує про Україну ні в "Імператорі", ні в "Шахіншахові".

Ришард Капусцінський журналіст, письменник, який бачив на свої очі 27 революцій, усі найстрашніші зловживання влади, вбивства, голод, гнів від простих людей, бунт, який переростав у самоорганізацію та допомогу одне одному, за всім йшло повалення режиму, а за ним хаос… Чи не все це так добре знане українському народові? Але Ришард Капусцінський в романі "Імператор" детально розповідає про Ефіопію, а в романі "Шахіншах" про Іран. Єдиним спільним для обох країн, обох революцій є людський відчай, біль та боротьба. На жаль, дії влади завжди є неправомірними, жорстокими та тиранічними. Завжди перемагає добре, перемагає народ, але ніщо не стає так, чого вони вимагали і на що сподівалися…

Ще два роки тому ці романи Ришарда Капусцінського були б шокуючими текстами для нас, а тепер лише можна порівнювати і констатувати наскільки подібними вони є. "Країна тоне в корупції, люди вмирають з голоду, на кожному кроці темнота і варварство. Нам соромно за цю країну, говорить він, ми соромимося цієї країни. А втім, каже, іншої країни у нас нема, мусимо самі вибиратися з болота. Ваш палац нас скомпрометував перед світом, і такий палац далі не може існувати. Ми знаємо, що в армії заворушення і в місті заворушення, і тепер уже не можемо відступити. Ми не можемо більше соромитися. Саме так, містере Річарде, у цих молодих, шляхетних, але таких безвідвальних людей звертало на себе увагу глибоке почуття сорому за стан батьківщини. Для них існувало вже лише двадцяте століття, а може, навіть те очікуване двадцять перше, в якому панує благословенна справедливість. Все інше їх уже не влаштовувало, вже їх дратувало. Вони не бачили довкола себе того, що хотіли би побачити. І тепер, видно, постановили так влаштувати світ, щоб на нього можна було глянути із задоволенням. Ех, молоді люди, містере Річарде, дуже молоді люди! ("Імператор" с. 101-102).

Шах в романі Ришарда Капусцінського є абсолютним прототипом нашого колишнього президента Віктора Януковича. Деталі життя шаха просто вражали своєю подібністю до нашого екс-президента, здавалося містер Янукович колись надто захоплювався диктатурою шаха, тому вирішив абсолютно наслідувати його. Звісно, не думаю, що ВФЯ був знайомий з причудами шаха, просто диктаторські маразматичні забаганки так однаково проявлялися в тиранів.

Особливо цікаво було споглядати за собою і за всіма, хто був учасником нашої  революції, коли Ришард Капусцінський описував механізм бунту і як працює його серце, коли маса стає неконтрольованою. "Гляньте на  людей, коли вони беруть участь у бунті. Вони схвильовані, перейняті, готові пожертвувати собою. У цей момент вони живуть у моно тематичному світі, обмежені єдиною думкою – вони прагнуть досягти омріяної мети. Все підпорядковується їй, будь-яку незручність стає легко перетерпіти, жодна жертва не є завеликою. Бунт звільняє нас від власного "я", від буденного "я", котре тепер здається нам дрібним, невиразним і чужим. Здивовані, ми відкриваємо у собі незнані запаси енергії, ми здатні на такі шляхетні вчинки, що це викликає захват у нас самих. А скільки при цьому гордості: ми, виявляється, спроможні так високо злетіти! Стільки втіхи: ми виклалися на повну! Але настає мить, коли настрій гасне і все закінчується…" ("Шахіншах" с. 280).

"Кожна революція – це змагання двох сил: структури і руху. Рух атакує структуру, прагне її руйнування, структура захищається, хоче знищити рух. Обидві ці сили, однаково потужні, мають різні властивості. Властивістю руху є його спонтанність, стихійна, динамічна експансивність і нетривалість. Натомість властивістю структури є інертність, відбірність, дивовижна, мало не інстинктивна здатність виживати. Структуру відносно легко створити, незрівнянно важче – знищити" ("Шахіншах" с. 275).

Революція в Ірані стала останньою, двадцять сьомою революцією для Ришарда Капусцінського. Після прочитання цих двох захоплюючих і вражаючих романів хочеться лише одного, щоб в нас після революції 2013-2014 років все було дещо по-іншому, щоб ми відновилися і адаптувалися швидше, ніж класично країни після революції. Хоча, в нас теж не класично, в нас після революції почалася війна… Цікаво, що б про це б написав Ришард Капусцінський?