Вже звикла, що у видавництві "Книги – ХХІ" виходять книги німецьких авторів, цього разу йтиметься про австрійського автора, але переклад, очевидно, теж з німецької. Роман сучасного австрійського письменника Мартіна Поллака "Мрець у бункері" – документальна історія автора про свого батька. Це навіть не роман, це ґрунтовне дослідження, якому Мартін Поллак присвятив не лише свою пам´ять та почуття, але й цінні / секретні думки відомих істориків та аналітиків, які допомогли його написати. У романі можна розглядати дві основні лінії: нацистська Німеччина періоду Другої Світової Війни; роздуми сина про батька-вбивцю. Книга надзвичайно страшна, але це не означає, що її треба боятися і не читати, бо, якщо обмежуватися хрестоматійними джерелами про фашизм, можна ніколи не зрозуміти, що керувало тими людьми, які масово вбивали тих, хто не були їхніми. Не впевнена, що і "Мрець у бункері" допоможе зрозуміти те, що нормальній людині, просто в голову вкластися не може. Так само не впевнена, чи і автор їх зрозумів. Його батько був одним з тих, хто давали найстрашніші накази і одним з тих, які самі тиснули на курок. Мартін Поллак не знає скільки батько вбив людей, але, з усіх листів та джерел, впевнений, що немало. Письменник не вдається до власної аналітики, не висловлюється можливо навіть так, як відчуває, а лише констатує і наче дещо не погоджується з долею, що став продовженням такої жорстокої людини. Письменник цитує документи та листи, де точно описуються, як фашистка Німеччина вбивала євреїв, яке становлення мали до нацизму прикордонні австро-словенські землі і як це все переживала / сприймала його родина. Мартін Поллак часто наголошує на тому, що не може зрозуміти чому він усвідомлює ницість свого батька, а його бабуся, тобто мати вбивці, завжди намагається виправдати дії «Третього Рейху». "Розстріляно було багатьох жінок і дітей, поміж них також і матері з немовлятами, свідок добре пам’ятав, як проречені жінки вже в коридорі давали немовлятам груди, щоб їх заспокоїти. Перед ямою дітей у матерів виривали. Здебільшого дітей розстрілювали першими, на очах у матерів. Найменших, як розповідав Йозеф Б. слідчому, службовці СД піднімали за одну ручку, стріляли їм у голову і байдуже, наче поліна, кидали до загальної ями. Трохи більших дітей змушували лягати на краю ями обличчям донизу, після чого стрілок нагинався, стріляв їм у голову і ногою скидав тіла у яму. Свідок добре запам’ятав одного на вигляд десятилітнього хлопчика, який дорогою до ями крізь сльози щось допитувався у матері. Йозеф Б. запитав, що каже дитина. Той відповів, що хлопчик питав, чи це не боляче" [195]. Цей уривок найбільше мене вразив. Головний герой книги віддавав накази вбивати, але і сам був вбитий молодиком, який бажав поживитися його грошима, а тіло його закинув у бункері, де батька і знайшли.

Особливо хочеться, щоб «Мрець у бункері» прочитали ті, хто вважає, що в Україні є бандерівці та фашисти. Єдиними фашистами та терористами є Росія і їхні дії ідентичні(!) тим, які у часи Другої Світової Війни розпочинала гітлерівська Німеччина. Просто вражаєшся читаючи «Мрець у бункері», бо порівнюєш минулий жах, який здавалося, ніколи не мав би більше повторитися, з тим, що зараз робить «старший брат» на нашій території. Може ця книга допоможе прокинутись від ілюзорної думки, що нас підтримують і нам допомагають. От лиш прикро, що на Сході зовсім мало книгарень і книги, які там продаються геть не ті, що могли б щось донести чи змінити у свідомості наших громадян. Такі книги треба радити і надсилати туди! Навіть у важкий час важливо читати і ділитися словом, яке може бути рятівним, або таким доречним, як роман Мартіна Поллака «Мрець у бункері».