Ось і Великдень! У цей Радісний Ранок ніби змовились усі – і люди, і звірі, і навіть горобчики знають про те, що Христос Воскрес. «Ой-вей, діти! Він воскрес! Він живий! Він живенький, дай Йому, Боже, здоров’я!» , – так горлав старий Хаїм, який завжди і лаявся, і радів давньоєврейською, бо «ця мова, як жодна інша, пасує» і «до доброї лайки», і «коли на душі радісно» (Володимир Чернишенко «Шкабатурчин Великдень»). А якою мовою (окрім тієї, якою спілкуємось щоденно) ми можемо висловити нашу Великодню Радість? Ту Радість, якою переймаються навіть… кури, які несуть у цей день незвичні, кольорові яйця! Бо ту Радість можна (і потрібно!) відчути на дотик, як це зумів горобчик Цвірінько (Надійка Гербіш «Радісний ранок»). Бо у цій Радості хочуть брати участь і зайці (Людмила Юрченко «Заячий Великдень»), і мишки (Наталка Малетич «Як Мартуся з Мишкою писанки писали»). Атож! Саме мовою писанок ми й можемо не тільки висловити Великодню Радість, а й відчути її на дотик! Та й дотики у цей благодатний час особливі: навіть тоді, коли тобі боляче, ти хочеш поділитися з іншими тим, що знаєш (як і та Мишка, яка хвостик у розтоплений віск умочила, щоб вперше у своєму короткому мишачому житті намалювати свою писанку, і байдуже, що вона вийде як крапанка…). Тому що мова писанок – це той «світ красний», у якому заховано якусь незбагненну таємницю життя – теплу, як куряче, щойно знесене яєчко. Галина Кирпа намагається навчити читати цей світ, як відкриту Книгу Життя, щоб її наймолодші читачі (навіть ті, хто ще не вміє читати) могли зрозуміти, що на Великдень наш «світ красний» стає ще «краснішим у стократ». Бо та дівчина, яка намалювала першу писанку, зробила це тому (на думку Г. Кирпи), що «встерегла мишку й не дала їй розбити яєчко». Але ж Мартуся з оповідання Н. Малетич теж не дала мишці розбити яєчко, хоч і не встерегла, коли неслухняна мишка покинула свою нірку під шафою…

Чергова святкова книжечка для дітей молодшого та середнього шкільного віку від видавництва «Братське» є не тільки приємним дарунком дітям для великоднього кошика, а й доброю нагодою для дорослих задуматися і відповісти, нарешті, самим перед собою: а чого я особисто чекаю від цьогорічного Великодня? Чи тільки смачно поласувати паскою-ковбаскою та іншими празниковими смаколиками? Чи я, можливо, вже готовий зрозуміти ту велику таємницю Божої Любові, яка в цей великодній ранок так тепло розливається животворною росою по всій природі? Але для того, щоб зрозуміти цю Велику Таємницю (власне, зрозуміти її так, як це розуміють діти), ми, дорослі, повинні разом з нашими дітьми пройти своєрідний курс, який можна відчитати зі сторінок цієї великодньої книжечки, властиво, після того, коли осягнемо особливості її композиційного задуму.

Композиція великодньої книжечки, яку упорядкувала Юлія Березенко, ніби навмисне провокує читача розтягнути своє естетичне задоволення на час від Вербної неділі і аж до Вознесіння. Експозиційну функцію виконують два оповідання-предвісники Великодня: Н. Малетич «Вхід Господній у Єрусалим (Розповіли Рут і віслючок Хамі)» та Оксани Радушинської «Котики», до яких замість приспіву звучить вірш Ярини Черняк. Обидві оповіді стосуються передвеликоднього часу й обидві мають відкриту кінцівку – містять запитання-загадку, розгадати яку зможемо лише тоді, коли ретельно користуватимемось запропонованими варіантами великодніх сюжетів як інструкціями для того, як нам по-справжньому відсвяткувати день Воскресіння. Загадки-запитання – це приховані бажання дітей (дівчинки Рут, яка мріє помандрувати до Єрусалиму, та хлопчика Яреми, котрий хоче завести собі домашню тваринку – котика), надію на втілення в реальність яких їм дають ослик Хамі, що возив Господа, та звичайні вербові котики… Але ці бажання сприяють, зрештою, розумінню мети очікування свята Великодня, як події, що допомагає нам не тільки наблизитися до Господа, а й навчитися бути з Ним, відчувати Його присутність у нашому повсякденному існуванні.

Зав’язкою великодньої теми слугує давньоєврейська історія про курочку Шкабатурку, яка несла кольорові яйця. Саме в ній проголошено ту великодню звістку, яка в недільний радісний ранок стає відомою навіть горобцям. За книжечкою, великодній «курс» з освоєння таємничої мови Любові Воскреслого Ісуса передбачає такі рівні: «радісний» (оповідь Н. Гербіш «Радісний ранок» в поетичному обрамленні Зоряни Живки «Привіт, горобчику!» та Ірини Команець «Рано в неділю»), «писанковий» (Н. Малетич «Як Мартуся з Мишкою писанки писали», Г. Кирпа «Світ красний, як писанка»), «гаївковий» («Заячий Великдень» Л. Юрченко), «гостинний» («Пес» Валетини Вздульської), «цілющий» («Візьми мене за руку» В. Вздульської) та «поминальний» («Дванадцять» Галини Ткачук). Кожний із цих рівнів символізує певний ступінь наближення до Бога через безпосередній приклад для наслідування, який нам подають горобчик, який знає найкращу в світі світанкову пісню; мишка, яка хвостом малює писанку; зайці, які вирішили подолати свою природжену боязливість; хлопчик, котрий хоче приручити бездомного собаку; дівчинка Ата, яка так зворушливо любить свого кам’яного батька, котрий зцілюється від незрозумілої «кам’яної хвороби» лише від одного бажання доньки взяти його за руку; зрештою, навіть «дивний дідок у синьому піджаку та в коричневій кепці», який обходив із вінками особливо занедбані могили, є саме тим персонажем, без якого ми б не могли зрозуміти кульмінаційної, на наш погляд, розповіді в цій книжці, яка вчить нас про те, що готуватися до великого Свята Воскресіння Господнього потрібно ще … з осені. «Інструкцію» для такої підготовки пропонує у своїй розповіді про незвичну «великодню листівку» Зоряна Живка.

Вдало відсвяткований Великдень – це перший крок до розуміння природи свята Вознесіння Господнього. Однак і в прикінцевій частині книжечки, яка слугує розв’язкою для великоднього сюжету, читач також отримує щедрі (бо ж побуває під впливом великодніх чар!) підказки: найперше потрібно бути вірним Ісусові, іти за Ним услід (як це робили трійко друзів: рибка Блискітка, зайча Вухань і орля Крилко з оповідання Ірини Хомин), а, по-друге, усвідомити, що через Своє Воскресіння «Христос нам відчиняє Рай / У день Святого Вознесіння», за словами Галини Манів. Але сенс Раю ми усвідомимо тільки тоді, коли зрозуміємо, як це повертатися-знову-додому (сестрички-близнята з останнього оповідання З. Живки це зрозуміли, коли посадили на поїзд одну з маминих подруг, котра гостювала в них три роки і яка значила для них більше, ніж яка-небудь найближча родичка).     

Внутрішня композиція великодньої добірки скомпонована як симфонічне перехоплення тем і мотивів, відтак вірші слугують своєрідними акомпонентами до розповідей, які є досить-таки різноманітними як за жанровими ознаками, так і за суто характерологічними способами відтворення великодньої Радості. У книжечці, попри задані рамки жанрової форми (оповідання, казочки), уважний читач має змогу для себе зіставити такі цікаві жанри, як історичні («Вхід Господній у Єрусалим» Н. Малетич, «Шкабатурчин Великдень» Володимира Чернишенка) та європейські легенди («Заячий Великдень» Л. Юрченко), розповіді-інструкції («Великоднє послання з падолисту» З. Живки, «Дванадцять» Г. Ткачук є своєрідними практичними посібниками з квітникарства та уроків трудового навчання) та розповіді-роздуми (Г. Кирпа «Світ красний, як писанка»), прості казкові сюжети з речистими тваринами («Як Мартуся з Мишкою писанки писали» Н. Малетич, «Заячий Великдень» Л. Юрченко, «Услід за Ісусом» І. Хомин), серед яких трапляються і такі, в яких представникам фауни надано право вести партію відавторського монологу («Радісний ранок» Н. Гербіш), та складні алегоричні візії («Візьми мене за руку» В. Вздульської), психологічні реалістичні замальовки («Пес» В. Вздульської) та психологічні реалістичні розповіді з дидактичним підтекстом («Бася їде вечірнім потягом» З. Живки). Різноманітна жанрова палітра допомагає не тільки краще відтворити тло того чи іншого великоднього сюжету, а й познайомитися з характерологічною позицією головних персонажів, які, власне. й ведуть у підтексті невидимий діалог з допитливим читачем, навчаючи його не просто практичних навичок, як писати писанки, робити паперові жоржини чи висаджувати ландшафтні клуби, а виконувати в своєму житті важливіші за ці дрібниці Божі завдання – бути провісниками Великодня (а для цього потрібно зовсім мало: просто перестати боятися, подібно до зайців Л. Юрченко, які, поборовши свій страх, стали засновниками гаївкової традиції пускати крашанки з пагорба).

Порівняно з «миколаївським дарунком», цьогорічний «великодній дар» від шістнадцяти авторів (з незмінним літературним авторитетом Вірою Вовк) є композиційно цілісним текстом, в якому, попри жанрову поліфонічність та індивідуально-авторську манеру розповіді, ніби контрапунктом проходить тема Неймовірної Радості, якою ми можемо дихати, ласувати, співати пісень, якщо дотримуватимемось єдиної простої-простісінької умови з Господом – іти услід за Ним протягом цілого нашого життя! Серед авторів цієї великодньої книжечки є як уже відомі читачеві (деякі з них пропонують по два-три і більше оповідань, іноді разом із віршами, як З. Живка, Н. Малетич, В. Вздульська), так і деякі новенькі (О. Радушинська, Я. Черняк, Н. Гербіш, І. Команець, Л. Юрченко, Н. Трохим, Г. Ткачук, І. Хомин), що з’явилися у книжці на зміну тим письменникам, які спеціалізувалися винятково у «миколаївській» тематиці.

Однак за рівнем композиційного задуму ця книжка дитячої прози і віршів виглядає значно «дорослішою» за її «миколаївського» попередника, тому деякі її тексти практично не можливо буде розуміти дітям без допомоги дорослих (до прикладу, оповідання В. Вздульської «Візьми мене за руку» є складною алегоричною візією, яка багато сюжетотвірних моментів залишає поза увагою, а тому батькам, в силу своєї філософської компетенції, доведеться на деякі логічні дитячі запитання вигадувати відповіді, таким чином «дописуючи» авторський текст). Крім того, зважаючи на свою композиційну замкнутість цю книжку, на відміну від попередньої, потрібно читати в лінійній послідовності розповідей, які взаємодоповнюють одна одну. На цій підставі всі оповідання цієї книжки можна вважати елементами композиційно єдиної Повісті-Притчі про життя Воскреслого Ісуса Христа, а вірші – лише епіграфами до окремих її частин. (З погляду християнського віровчення логічним закінченням до цієї Повісті-Притчі було б оповідання чи казочка про Другий Прихід Ісуса Христа, або ж, принаймні, вірш…).  

Своєрідним ключем до сюжетних таємниць і загадок цієї Повісті-Притчі є художні ілюстрації Світлани Балух, які творять власний міжтекстовий простір і є, фактично, тими «красними» писанками в книжці, які допомагатимуть дитячій уяві сприймати великодню звістку як «кольорову» Радість (попри видиму ілюстративну «чорно-білість») –  надзвичайну рухливу картинку в гнучкій дитячій свідомості  (особливо симпатичним з-під пера художниці вийшло зайченя, що котить писанку з горба, с. 41). Це, зрештою, не просто ілюстрації – це своєрідні мінімультики!!! Тому так і хочеться побажати: приємного перегляду (замість читання)!