«І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. Благословен був спокій моєї душі», – так 1908 року Михайло Коцюбинський писав у «Intermezzo», коли герой новели нарешті втік від залізної руки міста й повністю поринув у красу природи.  Однак тема задушливості мегаполісів, бажання вирватися з їхніх кам’яних стін і хоча би на мить стати вільним, відчути тепло й щирість актуальна й нині. До неї звернувся український письменник, журналіст, громадський діяч Микола Гриценко у збірці повістей, новел, оповідань «Самар-І-Я», що нещодавно вийшла у видавництві «Ярославів Вал». Ця книжка – віддзеркалення життя села, згусток спогадів, пов’язаних із ним, сплетіння думок дорослої людини, якій досі «дитинство солодить вуста ягодами дикої шовковиці». Усе це «защемить коло серця найбільше тим, хто народився в селі або літував дитиною в сільських родичів, знайомих, друзів».

Не дарма пригадалося «Intermezzo», бо є щось спільне між твором М.Коцюбинського й книгою М.Гриценка «Самар-І-Я», а саме – тяжіння до свободи, й, звісно, настрій творів. Навіть якщо читач сидить у задушливій кімнатці багатоповерхівки, із вікна котрої відкривається міський пейзаж скляних хмарочосів, кількох дерев і «рою» автівок, то, занурившись в оповіді «Самар-І-Я», він ковтає на повні груди свіже повітря, відчуває смак води з криниці, насолоджується теплим «димком» свіжоспеченої паляниці… Микола Гриценко переносить читача до світу, описаного в книжці, завдяки невідшліфованій мові селян, деталізованим описам, смачним художнім засобам. Він протиставляє життя в селі й місті. Міщани й селяни по-різному сприймають світ, для них навіть небо різне. Як говорить один із героїв збірки Василь, «якесь воно в Києві ліхтарями задавлене», «і зірки лиш де-не-де прокльовуються», а ось у селі – «глибина така – втопитися можна».

Починається збірка твором «Самар. (Повість про велике життя у маленьких новелах)». Тут читач зустрічається з селянами, кожен із яких має свої «псевдонім» (прізвисько), характер, вдачу, погляди на життя. Не обійшлося тут і без «общої спасительниці», яка рятувала селян від хвороб, і тих, хто став здобиччю в руках людського осуду. Героїв у книжці чимало, усі вони різні, однак об’єднує їх робота, до котрої вони привчені ще змалку. Слова «життя» та «робота» фактично звучать для них як синоніми. Так, хтось не мислить себе без села, тамтешньої праці, а комусь, можливо, і варто шукати щастя в місті, аби не закопати на городі свій талант. Принаймні на таку думку наштовхує оповідь про селянина Барабошку, здібного художника, який складав свої малюнки до дерев’яного чемодану. Хтозна, може, туди він і склав своє майбутнє. Барабошка – типовий герой: у багатьох здібних селян зароджується комплекс меншовартості. Барабошка теж боявся почути: «Шо се за художник викопався?». Хоча серцем відчував, що малює він гарно, «спостерігав із великою радістю, як із кожним роком його рука все вправніше й вправніше водить олівцем».

Людині варто думати про майбутнє, хоча багато хто цього не робить, як Барабашка. Людині треба жити теперішнім, але й озиратися на минуле, що сповнене повчань, а ще зберігає приємні спогади. «Сільська стежка – свідок усього: доброго і лихого, радісного й сумного. На ній цілуються. На ній прощаються. З неї вирушають на шляхи близькі й далекі…» Далі кожен творить власну стежку життя. У когось вона щаслива, комусь по дорозі зустрічаються камінці, а то й чагарники. Проте, певно, і ті, і ті хочуть озирнутися на стежину, із котрої починали новий шлях. Такі спогади здатні відродити в людині сили. Певно, і в цьому полягає призначення «Самар-І-Я». Спогадами оповита й друга повість збірки «Первина». Як пишеться в ній, «відкриття світу не порівняти ні з якими іншими відкриттями. Бо це твоє первинне, істинно справжнє відкриття». Повість повертає читача до маминої пісні, її смачного борщу, запеченої «до золотавої скориночки» картоплі,  душі хати – печі. Хто з нас не відчув першу любов? Хто не перетворювався на серйозного колекціонера, збираючи обгортки цукерок, марок? Майже кожна людина переживає це чи щось подібне. Саме тому «Первина» стає близькою читачеві. Він може впізнати себе в багатьох епізодах.

Далі дитинство, юність і доросле життя вкладаються в дев’ятнадцять оповідань, новел, що знову ж таки об’єднані темою села, зв’язані незабутніми враженнями від пережитого. І хоча «світ мінливий і скороминущий. З відпалим цвітом і відшумілим листом відлітає, те, що вже не повернеться ніколи», усе ж є те, що завжди жевріє в пам’яті. Жертви урбанізації часто відчувають задушливість буття, їх «хитають» і «розхитують» політики, начальники, підлабузники, заздрісники, лінь. Часом це «хитання» стає настільки сильним, що, здається, ще якась мить – і вилетиш кудись далеко, подалі від усього. У таких випадках ліпше вилетіти до місць, де можна залишитися наодинці з собою, як ось до села. Там людину розхитує по-іншому: колихають свобода, усамітнення або ж зустрічі з давніми знайомими й знову ж таки, - спогади. А тих, кому немає куди податись, розхитати може «Самар-І-Я».