
Re: цензії
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
- 26.05.2025|Інна КовальчукДорога з присмаком війни
Видавничі новинки
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
- Петро Панч. «Голубі ешелони»Проза | Буквоїд
- Олександр Клименко. "Метапрозорість"Книги | Буквоїд
Re:цензії
Замах на Сфінкса
Степан Процюк. Бийся головою до стіни: повість // Кур’єр Кривбасу. – № 264-265. – Листопад-Грудень 2011. – С.3-93.
Можу виглядати парадоксальним, можу сприйматися «по-кумівськи» поблажливим, але прочитавши оцю повістину, - а читав я її довго і терпко, - констатую, що Степан Процюк написав одну із найкращих прозових речей в сучасній українській літературі.
Навіть сам не сподівався від нього такого прориву, переставши з якогось часу читати Степанові нові книги прози та есеїстки. Розумію, що цей прорив дався Процюкові не легко. З іншого боку - це не був раптовий прорив. Процюк довго йшов до того твору, який вже не викреслиш із його творчої біографії, ні з контексту власне літературного.
Непрості стосунки батька, який помирає, і сина, який намагається зрозуміти батька. Не виправдати чи пробачити, а, власне, зрозуміти. Процюк витримав цю повість на найвищому регістрі почуттів і переживань. Думаю, що незабаром вона стане однією із візитівок української літератури початку ІІІ тисячоліття.
Я не вдаватимуся у глибокі психологічні розмірковування про повість «Бийся головою до стіни». Не розтягатиму її на цитати. Мені ж бо йдеться про найголовніше.
Тут багато вже з того, що неодноразово апробовано Процюком в інших його повістях та романах: психоаналітики, надриву, гротеску, натуралізму із звичними алегорично-символічними відступами та пасажами. Але все тут на місці, все витримано, все працює на кінцевий результат.
Партія Івана і Свирида Кирилків виписана за законами античної трагедії. Тиранія батька, незреалізованого в чужій для нього тоталітарній спільноті, але й не зламаного. Покалічений Сфінкс, що боявся любити і любив ненавидіти. Зламана доля дружини. Син втримався на межі завдяки любові матері, вуйка, дідуся Петра і бабусі. Але яку ціну заплатив?!
Сцени вмирання Івана Кирилка натуралістично-побутові. Їм годі заперечити. Про що говорити? Про провали пам´яті у старого немічного чоловіка, якого бісить власна старість і власна неміч? Про напівзаплющене око, яким Іван, вже мертвим, дивився на усіх живих? Про слину, яка витікала із беззубого старечого рота?
Я би не хотів перетворювати розмову про цю жаску повість Процюка в автобіографічний контекст. Я швидше буду говорити про нелітературну правду складних взаємин Батька і Сина. Любови і Ненависти. Ненависти і Любови. А ще Біль. Наскрізний Біль всерозуміння.
Не знаю, чи Процюк читав Достоєвського. Маю на увазі, читав аж так, що почав писати на тому самому регістрі правди, що завжди відразлива і завжди «порнографічна» (за Юрієм Нагібіним). Гадаю, це побутово-сімейна випадковість, але з тією долею закономірності, без якої нам годі уявити митця.
Мені болить ця повість. Болить, бо щось я подібне бачив. Можливо, у чомусь подібному брав участь. Або ж навпаки. Нічого я не бачив. Ніяких паралелей не проводжу. Мені достатньо версії Процюка. Аж до самого болю достатньо. Який в мені, як і багатьох інших.
Що сказати про цю повість більше, аніж у ній зміг сказати Процюк? Нічого. Цю повість треба читати. Не боятися. Головне, не боятися. Бо у ній, як в кривому дзеркалі відбиті всі наші забобони, всі наші табу, всі наші таємниці, всі наші неврози і наші родинні трагедії.
Я можу тільки подякувати Процюкові, що така жорстоко-сентиментальна, ідеалістично-синівська сповідь написана. Ця проба не вимірюватиметься медійним успіхом і ліберально-виданичим базіканням. Вона вже є тим цвяшком, який нагадуватиме ситим і задоволеним, що вони не варті згадуватися в контексті процюкового неореалізму. Українського, до болю в серці і до скупої чоловічої сльози.
Коментарі
Останні події
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
- 12.06.2025|12:16«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»