Re: цензії
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
- 15.03.2024|Ірина ФотуймаДух єства і слова Богдана Дячишина
- 14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наукРадянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
- 09.03.2024|Тетяна Дігай, ТернопільІнтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Замах на Сфінкса
Степан Процюк. Бийся головою до стіни: повість // Кур’єр Кривбасу. – № 264-265. – Листопад-Грудень 2011. – С.3-93.
Можу виглядати парадоксальним, можу сприйматися «по-кумівськи» поблажливим, але прочитавши оцю повістину, - а читав я її довго і терпко, - констатую, що Степан Процюк написав одну із найкращих прозових речей в сучасній українській літературі.
Навіть сам не сподівався від нього такого прориву, переставши з якогось часу читати Степанові нові книги прози та есеїстки. Розумію, що цей прорив дався Процюкові не легко. З іншого боку - це не був раптовий прорив. Процюк довго йшов до того твору, який вже не викреслиш із його творчої біографії, ні з контексту власне літературного.
Непрості стосунки батька, який помирає, і сина, який намагається зрозуміти батька. Не виправдати чи пробачити, а, власне, зрозуміти. Процюк витримав цю повість на найвищому регістрі почуттів і переживань. Думаю, що незабаром вона стане однією із візитівок української літератури початку ІІІ тисячоліття.
Я не вдаватимуся у глибокі психологічні розмірковування про повість «Бийся головою до стіни». Не розтягатиму її на цитати. Мені ж бо йдеться про найголовніше.
Тут багато вже з того, що неодноразово апробовано Процюком в інших його повістях та романах: психоаналітики, надриву, гротеску, натуралізму із звичними алегорично-символічними відступами та пасажами. Але все тут на місці, все витримано, все працює на кінцевий результат.
Партія Івана і Свирида Кирилків виписана за законами античної трагедії. Тиранія батька, незреалізованого в чужій для нього тоталітарній спільноті, але й не зламаного. Покалічений Сфінкс, що боявся любити і любив ненавидіти. Зламана доля дружини. Син втримався на межі завдяки любові матері, вуйка, дідуся Петра і бабусі. Але яку ціну заплатив?!
Сцени вмирання Івана Кирилка натуралістично-побутові. Їм годі заперечити. Про що говорити? Про провали пам´яті у старого немічного чоловіка, якого бісить власна старість і власна неміч? Про напівзаплющене око, яким Іван, вже мертвим, дивився на усіх живих? Про слину, яка витікала із беззубого старечого рота?
Я би не хотів перетворювати розмову про цю жаску повість Процюка в автобіографічний контекст. Я швидше буду говорити про нелітературну правду складних взаємин Батька і Сина. Любови і Ненависти. Ненависти і Любови. А ще Біль. Наскрізний Біль всерозуміння.
Не знаю, чи Процюк читав Достоєвського. Маю на увазі, читав аж так, що почав писати на тому самому регістрі правди, що завжди відразлива і завжди «порнографічна» (за Юрієм Нагібіним). Гадаю, це побутово-сімейна випадковість, але з тією долею закономірності, без якої нам годі уявити митця.
Мені болить ця повість. Болить, бо щось я подібне бачив. Можливо, у чомусь подібному брав участь. Або ж навпаки. Нічого я не бачив. Ніяких паралелей не проводжу. Мені достатньо версії Процюка. Аж до самого болю достатньо. Який в мені, як і багатьох інших.
Що сказати про цю повість більше, аніж у ній зміг сказати Процюк? Нічого. Цю повість треба читати. Не боятися. Головне, не боятися. Бо у ній, як в кривому дзеркалі відбиті всі наші забобони, всі наші табу, всі наші таємниці, всі наші неврози і наші родинні трагедії.
Я можу тільки подякувати Процюкові, що така жорстоко-сентиментальна, ідеалістично-синівська сповідь написана. Ця проба не вимірюватиметься медійним успіхом і ліберально-виданичим базіканням. Вона вже є тим цвяшком, який нагадуватиме ситим і задоволеним, що вони не варті згадуватися в контексті процюкового неореалізму. Українського, до болю в серці і до скупої чоловічої сльози.
Коментарі
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві