Re: цензії

17.09.2020|Валентина Семеняк, письменниця
Коли Душа – сонце, тоді Вічність – радість
Знати Івана Денисюка
09.09.2020|Валентина Семеняк, письменниця
«Листи до Неба» торкаються найпотаємніших струн душі
08.09.2020|Віктор Вербич
«Розповідь очевидця забороненої дійсності», або «Апокаліпсис.мк»
06.09.2020|Валентина Семеняк, письменниця
Коли серця об’єднуються, то стають одним великим серцем
02.09.2020|Валентина Семеняк, письменниця
Жінка, що збирає в кошик зорі і дарує кави оксамит
Про літературу і життя без жартів
20.08.2020|Валентина Семеняк
Філософія добра і любові у новій книзі для дітей
18.08.2020|Марія Грицюк, Івано-Франківськ
Ілюзія вибору
17.08.2020|Ірина Пасько, кандидат філологічних наук
Про турів, полювання й літературу

Re:цензії

29.06.2011|12:28|Тетяна Зінченко

Маскарад у літературі як пародія на карнавал у житті

Сергій Руденко. Пантеон класиків. К.: Самміт-Книга, 2011

 

...Вона сидить у кріслі в хатньому халатику і з яєчною маскою на обличчі, смокче іриски і гортає черговий романчик, уявляючи себе героїнею того роману, яка якраз знайшла своє кохання в результаті довгих-довгих пошуків і поневірянь. Він лежить на дивані, плюється лушпинням від насіння, почухує живіт і  нервує, бо в книжці, яку читає, якраз головний герой (він же, він!) рятує світ... Ось, дорогі письменники, більшість з вас саме так уявляє нас, читачів, пропонуючи свою чергову продукцію. Тому ми говоримо, що наша література неконкурентна, що вибір малий. Звичайно, на це є зовнішні причини, звичайно, це перебільшення, бо насправді  ми маємо і своїх чудових письменників, і книжки, які заслуговують на особливу увагу. Але ми, читачі, прискіпливі, ми вболіваємо за наше, ми хочемо більше. А головне - хочемо гідне себе.    Насправді читач - це ерудована людина, обізнана, знаюча, людина, як банально це звучить - яка читає. Тому коли з´являються книжки елітарні у найкращому розумінні цього слова, ми щиро радіємо і вітаємо таку книжку.  Якраз такою книжкою є «Пантеон класиків» Сергія Руденка, яка нарешті пробилася на світ.  Уже жанр, представленій у ній, говорить сам за себе -  пародії і епіграми розраховані на людей підготовлених, начитаних і ерудованих.  

Справжня пародія - це насамперед мистецтво. Це - синтез досвіду, особливої обдарованості людини, її прозорливості і делікатності.  Вона -  дуже діючий спосіб літературної критики, але це   не основне її завдання, бо головне - позитивна чи негативна оцінка суб´єкта. Тому дуже правий Богдан Жолдак у передмові до   книжки, що саме за пародіями варто моніторити книжковий простір і вивчати літературу в школі, бо якщо якийсь автор, твір, літературне явище спромоглися на пародію, значить, вони були помічені й відповідно поціновані . А оскільки пародія - це рефлексація на літературу, а література - логічно - на дійсність, то спрощена ланка цього ланцюжка так і виглядає: пародія - це віддзеркалення дійсності.

За словами автора, книжка була створена у 90-ті роки минулого століття, а це були знакові роки як для літератури, так і для суспільства загалом. Ланцюги ідеології,  все ще чимала заангажованість і відчутні рецидиви тоталітарного мислення вимагали не просто змін, а революції в культурі і, щонайважливіше, у літературі. Модернізм, який і так уже поруйнував канони, форми, стилі, напрями, вимагав нового струменя, подальшого і ще радикальнішого діяння  і у  80- х породжує на своєму просторі неоавангардизм - з різким відмежуванням віджилих традицій, абсолютною  зміною форм на всіх рівнях: мовному, проблематичному, формальному. Молоді поети, вдягнувши маски і карнавальні костюми, взяли на озброєння сміх, гумор, іронію та сатиру і проголосили нагальну потребу очищення від надмірної патетики класицизму, превалюючої  народницької тематики і фальшивого патріотизму. З´явилися літературні  об´єднання («Бу-Ба-Бу», гурт «Пропала грамота», інші ) ,  у яких сміх вивільнився з пут тоталітаризму  лавиною непокори, набули нового витка політичні анекдоти, пародія,   і все це - за посередництва бурлеску, балагану, буфонади.  Ідея карнавалу стала головною у руйнації радянських міфів і стереотипів, вона у всіх красі показала порожнечу, сміховинність багатьох цінностей, які у радянські часи оспівували, овіювали патетикою.

Дуже відомим на той час був вірш О. Ірванця «Любіть Оклахому! Вночі i в обід», що пародіює поезію В. Сосюри, у якому  висміює уcix «перефарбованих» людей. А Юрко Позаяк написав поезію «Дядько Онисим не знає англійську» як пародію на вірш Б. Олійника «Про хоробрість».   І ось на творчість саме цих письменників, які проголосили пародію мало не своїм маніфестом, з´являється книжка пародій Сергія Руденка. Здавалося, що пародіювати пародистів - нонсенс, це як їсти масло з маслом,  принаймні це - далеко не просте завдання, а головне - зовсім невдячне, здавалося, що книжка мала з´явитися тоді, коли була створена, а зараз  вона  не на часі,  і що проблематика застаріла, і що не всі письменники витримали випробування часом. Але лиш візьміть до рук книжку - відразу всі ці сумніви розвіються. І ви впізнаєте в пародіях героїв, які  живуть і діють, які творять нашу історію разом з нами, і зрозумієте причини деяких наслідків, які  ми вже пережили.  Кумедно, смішно,  жваво і цікаво! Почніть з епіграми на автора - автоепіграми. Не йдіть поки далі: ознайомтеся з традиціями власне української пародії і епіграми, не  пошкодуйте зовсім трішечки часу. У нас і не так багато можливостей доторкнутися до цього, попри все, елітарного жанру - нечасто поки що письменники нас балують таким.  Автор зовсім ненав´язливо провів майстер-клас зі створення пародій і епіграм, показав, що  гіперболізація - основний інструмент при їх творенні, ну і, звичайно, проголосив кредо своєї книжки: серед усього функціонального навантаження пародії, тобто пародії  критичної (де критикуються недоліки), пародії полемічної (де головне -  надати комічності об´єкту, що критикується, і показати свою зверхність) і пародії комічної (тобто добродушної варіації оригінального тексту чи об´єкту) він обирає останнє: добродушність і комічність. 

До речі, присутність автора відчувається у всіх творах книжки дуже чітко: відчувається його симпатії до об´єктів пародії, але, як не дивно, - жодного натяку на сарказм, жодної іронічної нотки. Такий інтелігентний, витончений, елегантний гумор. Напевне, ми мусимо все-таки вивчати цей жанр глибше, щоб узагальнити вже той досвід, який маємо у цій царині. Але про внесок Руденка можна говорити вже і зараз: інтелектуалізація пародії, філософські мотиви і багатоплановість текстів, що розглядаються, акцентування саме на позитивних моментах, загострення цих моментів - це його «ноу-хау».  Звичайно, це лише плюси жанру. Але, як  не дивно, такі риси не завжди можуть бути позитивними при характеристиці творчого доробку автора. Розбалувавшись за насінням на дивані, дехто може відмовитися вдуматися у філософію комічного, оскільки навіть це вже звучить оксюмороном. Пародії,  епіграми , навіть дуже смішні, читати складно, тут, як уже говорилося, потрібна певна ерудиція, попередні знання, підготовка. А головне,  зрозуміти образність художнього твору. Це - як зрозуміти картину чи музичний твір.  Жанр пародії - дуже багатопланова мистецька річ. Перший план - буквальний, його  літературознавці радять сприймати серйозно. Другий план - це підтекст, те, що автор хоче донести своїм сміхом, тобто план об´єкта . А третій - мистецький. Тобто пародія - це така єдність змісту, підтексту і форми, що вловити її і справді непросто. А коли зрозумієш - насмієшся донесхочу і навіть у запалі цього сам станеш учасником гумористичного дійства. У мене навіть у процесі читання книжки з´явилася експромт-епіграма на автора:

Виглядає шкетиком

у очах Мушкетика.

Виглядає небораком

у очах у Позаяка.

Виглядає монолітом

у очах всього сучліту.

Вигляда більмом на оці

у очах законотворців.

Не боїться геть нічого,

лиш -  того нахабу,

що назве його, такого,

Іменем Зураба.

Ну нехай вибачить автор, і,  до речі, нехай знає: мистецтво  спонукає до аналізу, до міркувань. Якщо зачепило - будуть відгуки, причому різні. Кожен реагує по-своєму. Приміром, я -   епіграмою.  До речі, у книжці - чудові шаржі Володимира Гарбуза. Вдало пов´язуються з текстами. Мені особливо сподобався шарж на Оксану Забужко, от лише я так і не збагнула, куди вона вказує пальчиком - чи не на поле часом? Так у пародії написано, що її поле звелося нанівець! Бо як так швидко можна забути усім відому фразу «у нас сєкса нєт!». Нема - то й нема, знаючим людям краще видно. Автору також від цього сумно, і він переспівує «Сумне» Романа Скиби:

Біла тінь горішка.

Дзвін дощу гортанний

Лесбіянка-кішка

Біля ніг Діани... - це прототекст.

 

Автор несміливо припускає такий варіант:


На зимову площу впав останній лист,

Мій сусід котяра - бісексуаліст.

Лесбіянка кішка - це його жона,

Сумно та незвично завива вона.

Ось так руйнуються міфи!  Ставимо собі ще один плюсик  від прочитання цієї книжки. До речі, книжка цікава зовні - як сувенірна. Мені подобається - знову ж таки щось новеньке. Але ми почали про інше, тому ще трішечки про це. Точніше, про те, що пародисти, виявляються, досить-таки прозорливі люди. Майже всі молоді поети, про які згадується у книжці, нині зайняли вже досить-таки вагомі нішу у літературному просторі, і зараз ми легко можемо судити про їх творчу майстерність тощо. А тоді, у  90-ті, спробуй угадати, у кого з них усе-таки проріжуться творчі крила, а хто заспокоїться на досягнутому. Сумніваюся, що Сергій Руденко  вміє ворожити на картах чи на кавовій гущі. Але якось же він угадав, хто досягне успіху!

Енергія аж пре

В нім оптимізму сила,

Бо планам юного Андре

Якийсь пегас позичив крила.

А між тим, прославлений у книжці не раз Коко таки має шанс з´явитися у антологіях шкільних підручників! Як і Сергій Жадан, Максим Розумний, Степан Процюк чи Сергій Пантюк. Про Ліну Костенко нема сенсу і згадувати - це як само собою зрозуміло. Лиш прочитайте цікавий переспів про її шию, про оголені руки, «що по-людськи ростуть з-за плечей», і відчуєте, що кожен письменник - це насамперед людина, просто коли вона геніальна, то біля неї геніальним хочеться стати навіть комару. До речі, пам´ятаєте ще зі шкільної програми про факт масової появи на літературних теренах псевдо-Шіллера чи псевдо-Гете?   А відбувся такий письменницький сплеск саме тоді, коли наймоднішим стало пародіювати великих письменників. Ну й з´явилося тоді великих псевдо! Кожен хотів стати Шіллером чи Гете хоча б з додатком «псевдо» - кожному хотілося зажити слави! І саме через пародії! Тому поява цієї книжки має також спонукати письменників до активності, і це дуже добре. Десь чула чи читала, що автор планує продовжувати працю в жанрі пародіювання - респект йому, а письменникам - натхнення!

Втім  натхнення їх і не полишало! Зізнаюся: читала «Пантеон..» з колегами - сміялися і пародіювали у відповідь стільки, що точно сміхом продовжили собі час буття, який тоді скоротили посиленою працею на роботі! Пародія на «Народ- ная» Цибулька - просто геніальна!

 На горі стоїть хєрня

Криво смотріть на мєня.

Обламаю я хєрню,

Пусть не смотріть на мєню

Володимир Цибулько.

 

Ой, високая ж хєрня,

Вознеслася бліз мєня,

Сонця-неба не відать,

Не дайоть проклята спать.

Затуляє жизнь мою

І не чути, що пою,

Щоб не мучала мєню,

Обламаю я хєрню.


Вірш Цибулька  - частівка-пародія на застільні пісні, Руденко продовжив народні мотиви застільного гуляння, коли це  гуляння вдалося на славу, а ми переспівали їх обох - про своє:

Усе хєрня -

Лиш ти і я....

Та й ти хєрня -

Лиш я...


Гляньте, який простір для власної творчості дають пародії! Однозначно, цей жанр у нас не вивчений і ми не знаємо усіх його функціональних можливостей. Але уже очевидно, що художня насолода, яка відчувається при вивченні вдалої пародії, включає у себе і радість пізнання, і  радість від власної участі,  і гумористичне сприйняття дрібниць, які трапляються і які ми зазвичай перетворюємо на  гіперболу, уникаючи категорії сміху. До речі, про художні засоби - просто дещо цікавеньке. Ні, не про метафори - це набиває  оскомину. Ось погляньте хоча б на згадувану пародію - як мистецьки у ній задіяний подвійний смисл. А кому подобаються ребуси, кубики-рубики, також не пошкодує, читаючи книжку. Гра слів, лексем, форм -  поетика авангардизму у найсміливіших експериментах! Так творилася ілюзія інакшої реальності у літературі, приблизно так вона і пародіюється. Прочитайте пародії на твори Позаяка чи Ірванця, побачите, як можна гратися словом. Буває дуже цікаво! Два слова зливаються між собою на основі фонетичної чи творчої варіації, обігруються частинки слів, така майстерність у контамінації - поєднуванні лексем - слів, їх частин - на основі спільних частин - ну чистий тобі калейдоскоп! Або кросворд... Словами цього не передати - зазирніть у книжку.

І нарешті  - про кохання! Ось де розгулявся справжній карнавал! Сумноелегійне, високопатетичне, майже патріотичне почуття також - ну тільки уявіть! - піддалося літературній критиці! А все - під соусом протесту проти примітивізму у трактуванні почуттів. А разом з ним піддалися критиці   всі ті картини,  коли дерева тихо слухають шепіт двох, коли навіть вітер стихає, щоб він їй міг сказати на вушко «Ти чуєш, мила?  Гелгочуть гуси...»,  або вона йому заспівати щось таке дуже інтимне на кшталт: «Провези мене, милий,  на тракторі...».  Звичайно, і такій ліриці  має бути місце, але, як  і на будь-яку іншу, на неї також можуть бути пародії. Ну ось:

Ти чуєш, мила? Гелгочуть гуси...

Володимир Мирний.

 
Чуєш, люба, скрегочуть зуби,

Які давно вже не їли сала,

Мені плювати, що хочуть губи,

Лише б ти, люба, про зуби знала.


Сильна антитеза, правда? У поєднанні з паралелізмом і повторами ефект, звичайно,посилюється. Нам, читачам, не особливо цікаво, яким саме засобами автор досягає ефекту, головне - результат. Хоча, щоб не перехвалити його, все-таки слід сказати, що деякі місця у книжці саме з цієї причини не даються до розуміння відразу, як, приміром:

Поетичний Міккі Рурк,

Всім відомий Кухарук,

Заворожує серця

Мила посмішка митця.


Якби наприкінці першого рядка поставити тире, а другого - крапку, було би все ясно, як удень, а так спробуй зрозумій, де тут головне речення, а де прикладка, тобто про кого епіграма - про Міккі Рурка чи про Романа Кухарука. Звичайно, можна і здогадатися, бо книжка - наша, про наших письменників, тому зовсім немає причини побиватися з цього приводу.  Хоча якщо вже чіплятися - то чіплятися. Я довгенько намагалася добитися істини у словах «Я не знаю найбільшої муки, За безсонні від слави ночей» - просто шкода, що автор мучиться, а допомогти ніяк не можеш: він же пояснив трішки сумбурно. А щоб пояснив   дохідливіше - ми, читачі, вже би якось   і допомогли. Насправді все це - не такі вже  й недоліки, а просто «обереги», як це роблять у народі, коли бачать немовля: кажуть щось таке сердите, щоб відігнати заздрість,  щоб не зурочити дитинку. Також не хочеться зурочити його «дитинку», тобто першу книжку саме такого жанру - пародій і епіграм, яка все-таки нарешті є. Нехай будуть і у нас пародії, епіграми, епітафії. Це значить, що наша література - жива, вона розвивається, робить успіхи і помиляється, як усе живе на цій землі. А головне, що нарешті з´являється  контакт письменника з читачем, і найголовніше - нас, читачів, визнають і орієнтуються на наші потреби. Насправді нас сприймають не в контексті  ірисок і   насіння. Я зараз думаю, чи справді продовжить Сергій Руденко почату ним справу - чи стане він своєрідним літописцем  новітньої літератури, як це він уже задекларував своїм «Пантеоном класиків»? Може, саме з його легкої руки у  нас з´являться  нові письменники, поети, бо хоч він і не ворожить ні на картах, ні на кавовій гущі, але вміє просто помічати талант у зародку. І здобрювати його добродушним сміхом - нехай росте!



Додаткові матеріали

14.11.2010|18:13|Події
«Медвін. Книжковий світ-2010» у персонах. ФОТО
11.04.2010|18:22|Події
V Весняний ярмарок «МЕДВІН» у персонах. ФОТО
Сергій Руденко: «Нашим капіталістам більше подобається дефілювати в Парижі, ніж у Москві»
Руденко Сергій
Сергій Руденко: «Мрію написати роман. Любовний)»
Від молодого до прощального вина
23.09.2008|11:44|Новинки
Трепанація уряду
07.09.2009|07:07|Новинки
Сергій Руденко. «25 багатіїв України»
11.01.2010|08:50|Новинки
Сергій Руденко. «Чоловіки Юлії Тимошенко»
20.04.2010|20:50|Новинки
Сергій Руденко. «Пантеон класиків»
16.04.2010|16:35|Події
Невідомий Сергій Руденко. АРХІВНЕ ВІДЕО
10.04.2011|20:40|Події
Шостий Весняний ярмарок «Медвін» у персонах (ФОТО)
19.09.2009|21:08|Події
Автограф-сесія Сергія Руденка у «Читайці». ФОТО
11.04.2010|12:50|Події
«Політичний вінегрет» від Сергія Руденка. ФОТО
06.11.2008|22:48|Події
Сергій Руденко презентує повне досьє на урядовців
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

17.09.2020|23:15
Гран-прі премії BookForum Best Book Award 2020 отримала «Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута»
17.09.2020|21:23
III Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» відбудеться у жовтні
17.09.2020|21:18
Оголошено літературний конкурс #Рак_боятись_не_можна
15.09.2020|00:57
"Вова купує квиток до Ростова". Гурт Жадан і Собаки презентував новий трек
14.09.2020|20:25
Олег Сенцов презентує у Києві щоденник голодування та збірку малої тюремної прози
12.09.2020|08:27
Ахтем Сеітаблаєв став лауреатом Премії імені Василя Стуса 2020 року
11.09.2020|09:55
Відомі лауреати ІІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
09.09.2020|23:34
3 дні, 32 події, 30 митців із 5 країн: фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ відбувся в оновленому форматі
09.09.2020|23:09
Ще два українські видавництва отримали фінансування від «Креативної Європи»
08.09.2020|22:18
Бібліотека для дітей: секрети новотворчості в умовах пандемії


Партнери