Re:цензії

03.07.2010|11:20|Василь Карп’юк, Брустури

Декамерон. Українська версія

Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років. Харків. Клуб сімейного дозвілля, 2010. – 320 с.

Наскільки пригадую, все почалося з «Капіталу» Сергія Жадана, вслід за яким з’явилася «Кама Сутра» Юрія Покальчука і «Божественна комедія» Тані Малярчук. Мова тут про брендові назви, які відразу надають вагу книзі, яким би пір’ям вона не була.

Нині маємо ще один проект Сергія Жадана «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років». Наче б антологія. Так воно і є. І скажу я вам, незле товариство зібралося. В одному з перших відгуків на книжку Юрій Андрухович зазначає: «Саме так могла б виглядати сучасна збірна України з літератури, основний склад. Одинадцяте місце (граючого тренера) я охоче залишив би для себе – заради приємності бути десь поряд.»

Авторський колектив: Софія Андрухович, Любко Дереш, Анатолій Дністровий, Сергій Жадан, Ірена Карпа, Світлана Пиркало, Світлана Поваляєва, Тарас Прохасько, Наталка Сняданко та Сашко Ушкалов. Золота десятка, так би мовити.

Звичайно, кожна антологія є суб’єктивною, попри максимальну об’єктивність укладача. Сергій Жадан яко упорядник, вочевидь враховував і естетичну вартість, і рівень популярності, і особисті вподобання. У післямові він одразу кидає кілька тез у виправдання, аби ніхто й думки не мав у чомусь його звинувачувати: «Вибір авторів до будь-якої антології потребує, щонайменше, пояснення, бодай якоїсь ідеї, котра би мотивувала саме такий склад учасників. <...> ...мені важливо підкреслити саме цю свідому приватність та необ’єктивність, за якими, передусім, і запрошувались автори. Навряд чи приватність здатна слугувати за концепцію, проте вона цілком вільно може бути виправданням для авторів, переадресовуючи всі можливі претензії саме упоряднику.»

Свого часу була цікава оказія, коли Олег Соловей закидав Юрію Андруховичу (упоряднику та перекладачу антології американської поезії 1950-60-х р. «День смерті пані День»), волюнтаризм стосовно Чарльза Буковскі, який мав би бути чи не першим, натомість удостоєний лише відсутністю.

У випадку з «Декамероном» можна говорити про неприпустимість відсутності Тані Малярчук, яка, попри мою не особливу прихильність до її творчості, що, зрештою, не має жодного значення, все ж є оригінальним і чи не єдиним суто літературним явищем на сучасному етапі розвитку вітчизняного письменства, вже не кажучи про неабияку популярність. Та цілком можливо, що якби антологія вийшла на рік пізніше з відповідною кількістю автури, то одинадцятою була б таки Таня Малярчук, тоді як Андрухович залишився б просто тренером.

Далі щодо вмісту. «death is sexy» – химерне оповідання Софії Андрухович, основна сюжетна лінія якого – перебування чоловіка і дівчини (яку той-таки чоловік повинен вбити) у закинутому цеховому приміщенні, діалоги між ними, розкурювання косяка, мандри заводом... Хоча насамкінець знаходять мертвим чоловіка, тоді як дівчини взагалі не знаходять.

Стосовно технічно-стильових засобів оповіді, Софія Андрухович є сумлінною продовжувачкою традицій Станіславського феномену. Тільки шкода, що опісля ранньої повістини «Старі люди», яка, певною мірою, таки була новаторською, не відстежується росту.

«Клуб молодих вдів» – порція пікантної, але пісної белетристики від Любка Дереша. Щось на кшталт знежиреного майонезу. Ніби майонез, але знежирений.

А от у «Білій дівчинці» Анатолія Дністрового відчувається порив. Порив до високого. Цікавенька, хоча певною мірою штучна притча-казка водночас захоплює простотою щирості і щирістю простоти. Біла дівчинка-месія з’являється в місті, щоб вилікувати його мешканців і не тільки, але суспільна свідомість не сприймає такого жесту. Відбувається чимало перипетій, які б личили голлівудській стрічці початку 90-х рр., і, врешті, дівчинка покидає місто, чуючи вслід слова місцевої дивачки баби Пелагії: «Правильно, дитино, тут тобі нема чого робити. Сама бачиш – вони не готові.»

«Вона знає всі шлягери цього року» – типово жаданівський текст, автором якого виступив сам Сергій Жадан. Майстерне оповідання з кількома сюжетними лініями. Колоритні персонажі з колоритними іменами-кличками. Дотепні діалоги, високохудожні ліричні відступи. Словом, тверда четвірка.

П’ятою в антології розташована творчість Ірени Карпи, хоча не те що п’ятірку, а трійку з плюсом поставити важко. «Цукерки, фрукти і ковбаси» – гастрономічні вподобання, які можуть бути цікавими хіба що біографам за двісті років, якщо тоді взагалі когось цікавитиме Ірена Карпа.

Натомість Світлана Пиркало цікавитиме як мінімум документалістикою часу. Це за двісті років. А нині маємо смачну соковиту оповідь з натяком на автобіографічність «Життя. Цілувати».

Красива молода розлучена українка, нині мешканка Британії, шукає щастя на найбільшому в країні сайті, «переповненому чоловіками, що хочуть кохання, тепла й відданості. Майже всі вони пишуть одне й те ж саме, копіюючи фрази з дівчачих оголошень, писаних, у свою чергу, за мотивами хлопчачих. Цілий сайт людей, друзі яких, згідно з їхніми кострубатими оголошеннями, називають їх чесними, привабливими, відданими...» Мелодраматична повість з помірним відсотком щирості і правди, що робить літературу ближчою до життя, себто повертає їй первісне призначення, коли писались житія святих, з тою лише відмінністю, що нині маємо житія грішників.

«Атракціон» Світлани Поваляєвої нагадує шкільний твір в тому значенні, що вчителька задала його написати і вона написала. Щоправда у ролі вчителя укладач антології, і замовив він оповідання. Як сумлінна учениця, чи пак, письменниця, Світлана Поваляєва завдання виконала. Невибаглива любовна історія, символізм «намистини з чеського скла», що котиться вподовж тексту, трохи пафосу, трохи гумору... В «Антологію жіночої прози для домогосподарок» цілком вписується, а щодо «Декамерону...», то тут знову-таки питання до вчителя, себто до укладача.

«Я переконався, що найбільше неповторності можна віднайти і відчути в тому, що здається подібним і незмінним...» – цитуючи самого Прохаська, можна охарактеризувати його есеї. Біда в тому, що ці есеї, як туман у карпатських лісах.

Раненько прокидаєшся, накидаєш на себе одіж, взуваєш ґумаки, торбу під пахву і вперед по гриби. Бачиш дві смереки, а далі сива заслона і хоч домів повертайся. Десь такими видаються пересічному читачеві тексти Тараса Прохаська з огляду на мої незначні опитування. Але якщо не полінитись і піти далі, орієнтуючись за мохом на деревах, то і грибів назбираєш, і приємно проведеш час, і додому успішно повернешся.

Чи не всі з поданих в антології текстів Прохаська раніше публікувались у івано-франківському тижневику «Галицький кореспондент», яко авторська колонка «Не для преси». Аналогічне походження має і остання на сьогодні книжка письменника «Порт Франківськ». І мушу сказати, що якби не колонка у провінційному тижневику, то цих високохудожніх есеїв чи фейлетонів могло б взагалі не існувати. Та, водночас, розмір колонки утворює певні рамки для історії в ній описуваної, і це не завше чинить позитивний вплив, інколи змушуючи до надмірної лаконічності, а подеколи до нанизування чи не випадкових фраз.

«Dead-line емоцій» Наталки Сняданко з тої ж категорії, що й оповідання Світлани Поваляєвої. Історія кохання літньої пари, які змогли бути разом лише після виходу чоловіка на пенсію, котрий відразу кинув сім’ю, а відтак обидвоє з пасією полишили містечко, де прожили чи не все життя. І от через багато років невідь-чому знову туди повертаються і оселяються в одному готелі з оповідачкою, з якою і діляться історією свого кохання за келихом вина.

В оповіданні Сашка Ушкалова «Панда» розповідається про харківського юнака, який повертається потягом з Києва додому. Товариство в його плацкарті не вельми привабливе і тому він вирішує попити пивка в тамбурі, доки ті не заснуть. Але не все так просто, бо в тамбурі на нього чекають два демони із розбитими обличчями, які згодом виявляються тернопільськими боксерами, котрих оповідач означує ще й як молдаван, що їдуть до Харкова на невідь-які змагання.

Між головним героєм і демонами відбуваються цікаві діалоги, врешті демони пропонують випити. Причому «всю флєшку». Причому «залпом». Далі цитую: «Я беру пляшку, відкручую її, глибоко вдихаю, ніби й справді збираюся випити її всю, а потім несподівано, з розмаху кидаю її «молдаванам» під ноги». Ефектно, але навдивовижу компрометуючи. Все-таки, щоб викинути пляшку горілки потрібна надзвичайна сила волі, досі не бачена мною на теренах Неньки, що свідчить про ідеологічну небезпеку оповідання, котре може посіяти неприродні для української ментальності погляди, але це вже робота для комісії з питань моралі. А далі головний герой тікає з вагону у вагон і коли ті закінчуються, то просто вистрибує, бо демони вже настигають...

Далі, відповідно, смерть і йому висовують кілька живих організмів, у тілі яких може переродитись. Із запропонованого списку найбільше імпонує панда, тож коли ми читаємо це оповідання головний герой сидить десь у Тибеті на висоті 3000 метрів над рівнем моря і повільно жує стебла бамбука...

Підсумовуючи, скажу, що так могла б виглядати непогана команда першої ліги з недалекою перспективою переходу у вищу, але далеко не збірна. Тішить те, що це гарний комерційний проект, і те, що література врешті стає комерцією хоча б у зразках, що подані у даній антології. Звичайно, недоліком є надмірна претензійність як текстів, так і самої ідеї, бо, судячи з вмісту «Декамерону...» останні десять років були далеко не найвагомішими в історії української літератури. Будемо сподіватись, що наступні десять виявляться значно змістовнішими.

Купити книжку у інтернет-крамниці YAKABOO



Додаткові матеріали

Юрій Андрухович: «Час — один із моїх улюблених героїв»
17.04.2010|09:48|Новинки
«Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років»
20.05.2010|14:27|Події
Сергій Жадан: «До нинішньої опозиції, як і до нинішньої влади, я ставлюсь із ненавистю»
27.04.2010|22:48|Події
Сергій Жадан і Світлана Поваляєва презентували «Декамерон». ФОТО
13.04.2010|12:07|Події
«Декамерон» від КСД
20.05.2010|15:18|Події
Любко Дереш, Світлана Поваляєва та Сашко Ушкалов презентуватимуть «Декамерон» у Дніпропетровську та Запоріжжі
05.05.2010|07:14|Події
ТОП-20 книжок від мережі «Є»
18.05.2010|11:42|Події
ТОП-20 книжок від мережі «Є»
29.06.2010|14:21|Події
«Книжка року‘2010»: Лідери літа. Індивідуальні рейтинґи у номінації «Красне письменство»
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери