Відсутній опис зовнішності героїв, які також не мають імен. Але автор дає орієнтири, на які слід звернути увагу. Саме на початку роману сюжетна лінія твору роздвоюється. Герой їде у комфортному авто, чує по радіо про відкриття Америки Колумбом і відчуває, «що коли усе оте правда, то якась вона не така, вилизана, мов слухняний причесаний хлопчик у чистих черевиках. Показушна, не глибока». Тут і звертається герой до своїх спогадів про плавання Колумба, а саме - до власної генетичної пам’яті. Читачеві дозволено зазирнути в особисті нотатки мореплавця, стати очевидцем внутрішніх трансформацій. Паралельно розвивається духовна криза сучасного героя – «екс-Колумба».

Незважаючи на фіксовані дати щоденникових записів мореплавця, часових рамок у творі не існує. Як фігури на шаховій дошці, фрагменти історії вільно переміщаються вперед або назад. Фантазер-автор наділив Колумба неабиякими здібностями: на шляху до відкриття Америки мандрівник здійснює надособистісну подорож – бачить регату 1993 року. Плавання стає пошуком духовності, мудрості і потаємного смислу. В щоденник Колумба Володимир Сердюк вплітає філософію Сходу, українські мотиви, символи, міфічних героїв і навіть Катерину Велику разом з іншими іноземками королівської крові.

Головні персонажі твору мають почуття гумору, гострий розум, безмежний потяг до волі і завжди вільно виражають свої думки. Привід поміркувати Колумбу часто відкидають самі матроси. Вони не мають нічого спільного з пуританами, тому зовсім не обмежують себе земними рамками пристойності. Нашарування смислових пластів створює картину повного хаосу думок. Розлад у душі сучасного героя, колишнього військового, змушує чоловіка хапатися за минулі спогади про кохання до жінки, чий образ – це єдиний маяк у світі темряви, до якого й прагне дістатися герой: «Коли я думаю про тебе, мені спокійно, мені добре і навіть не хочеться пити. Але я п’ю, бо щось зі мною не гаразд. Я не чую твого дихання, не відчуваю твоїх думок. На мить здається, що ти облишила думати про мене, відмовилась підтримувати зі мною емоційний зв’язок і почала хвилюватися за когось іншого. Вболіваєш за нього, переймаєшся його проблемами, а я випав із засягу твоєї думки. Що ж, буває, і це могло трапитися набагато раніше. Нам потрібно побачити одне одного, а для цього я повинен прийняти рішення, і я приймаю його: я вирушаю до тебе». Маємо ще одну подорож, але вже не морську, а сухопутну.

Неодноразово у своїй творчості Володимир Сердюк звертався до переживань людини війни. У цьому творі він заглиблюється у психологію героя, розмірковуючи про те, що відбувається з військовим після повернення туди, де непотрібно убивати. Духовна криза чоловіка є поштовхом для нових надчуттєвих переживань – ось що привертає увагу автора. В полі зору процес саморуйнування особистості, глибина якого не лише збуджує авторський інтерес, а й викликає читацьке захоплення реальністю відтворення внутрішньої кризи героя.

Фінал роману мені особисто передбачити не вдалося. Пов’язані загальним художнім задумом, герої у День відкриття Америки одночасно завершують свої подорожі - процес бродіння думок на сторінках роману закінчується своєрідним вибухом.

На фото: Володимир Сердюк