Вам або сподобається цей твір, або Ви просто його не зрозумієте. Володимир Сердюк не поспішає розкривати карти перед читачем. Натомість пропонує самостійно розплутати клубок авторських лабіринтів. І тут є над чим поміркувати.
Відсутній опис зовнішності героїв, які також не мають імен. Але автор дає орієнтири, на які слід звернути увагу. Саме на початку роману сюжетна лінія твору роздвоюється. Герой їде у комфортному авто, чує по радіо про відкриття Америки Колумбом і відчуває, «що коли усе оте правда, то якась вона не така, вилизана, мов слухняний причесаний хлопчик у чистих черевиках. Показушна, не глибока». Тут і звертається герой до своїх спогадів про плавання Колумба, а саме - до власної генетичної пам’яті. Читачеві дозволено зазирнути в особисті нотатки мореплавця, стати очевидцем внутрішніх трансформацій. Паралельно розвивається духовна криза сучасного героя – «екс-Колумба».
Незважаючи на фіксовані дати щоденникових записів мореплавця, часових рамок у творі не існує. Як фігури на шаховій дошці, фрагменти історії вільно переміщаються вперед або назад. Фантазер-автор наділив Колумба неабиякими здібностями: на шляху до відкриття Америки мандрівник здійснює надособистісну подорож – бачить регату 1993 року. Плавання стає пошуком духовності, мудрості і потаємного смислу. В щоденник Колумба Володимир Сердюк вплітає філософію Сходу, українські мотиви, символи, міфічних героїв і навіть Катерину Велику разом з іншими іноземками королівської крові.
Головні персонажі твору мають почуття гумору, гострий розум, безмежний потяг до волі і завжди вільно виражають свої думки. Привід поміркувати Колумбу часто відкидають самі матроси. Вони не мають нічого спільного з пуританами, тому зовсім не обмежують себе земними рамками пристойності. Нашарування смислових пластів створює картину повного хаосу думок. Розлад у душі сучасного героя, колишнього військового, змушує чоловіка хапатися за минулі спогади про кохання до жінки, чий образ – це єдиний маяк у світі темряви, до якого й прагне дістатися герой: «Коли я думаю про тебе, мені спокійно, мені добре і навіть не хочеться пити. Але я п’ю, бо щось зі мною не гаразд. Я не чую твого дихання, не відчуваю твоїх думок. На мить здається, що ти облишила думати про мене, відмовилась підтримувати зі мною емоційний зв’язок і почала хвилюватися за когось іншого. Вболіваєш за нього, переймаєшся його проблемами, а я випав із засягу твоєї думки. Що ж, буває, і це могло трапитися набагато раніше. Нам потрібно побачити одне одного, а для цього я повинен прийняти рішення, і я приймаю його: я вирушаю до тебе». Маємо ще одну подорож, але вже не морську, а сухопутну.
Неодноразово у своїй творчості Володимир Сердюк звертався до переживань людини війни. У цьому творі він заглиблюється у психологію героя, розмірковуючи про те, що відбувається з військовим після повернення туди, де непотрібно убивати. Духовна криза чоловіка є поштовхом для нових надчуттєвих переживань – ось що привертає увагу автора. В полі зору процес саморуйнування особистості, глибина якого не лише збуджує авторський інтерес, а й викликає читацьке захоплення реальністю відтворення внутрішньої кризи героя.
Фінал роману мені особисто передбачити не вдалося. Пов’язані загальним художнім задумом, герої у День відкриття Америки одночасно завершують свої подорожі - процес бродіння думок на сторінках роману закінчується своєрідним вибухом.
На фото: Володимир Сердюк
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2010/06/01/073330.html
|
