Re:цензії

21.05.2010|11:57|Дмитро Дроздовський

Поезія з межів’я

Григорій Фалькович. На перетині форми і змісту: Вибране. — К.: Факт, 2009. — 224 с.

 

Написання поезії — акт, обов’язково пов´язаний із мовотворчістю. Існування поета — це передовсім існування-в-мові. Безперечно, йдеться не про мову повсякденності, а мову метафоричну. Часом метафора може сягати символу; часом, навпаки, метафоричність видається занадто буденною. Але це насправді тільки марево, ілюзія, яку залишає в читацькій рецепції поезія, оскільки поезія — це напівтінь. Що ж тоді може бути не ілюзорним у ній? Передовсім оприявнена матерія свідомості, та невидима мінус-матерія вірша, простір від’ємної чорної матерії, що йде в цьому разі від автора через слово, «під´єднаного» в мить написання до космічних джерел.

Такі думки виникали, коли читав нову збірку «На перетині форми і змісту» Григорія Фальковича (ця поетична збірка «Вибраного» нещодавно побачила світ у видавництві «Факт»).

Григорій Фалькович — справжній поет. Правда, свого часу був радіомайстром, сержантом-ракетником та інженером…

У просторі не-буття, яке має можливість промовляти в момент поетичного емоційного пуанту, на траєкторії особистісного переживання одвічних екзистенційних борінь і народжується особлива поезія. Художній світ Григорія Фальковича — це світ яскравих у прозорості й водночас емансипованих від реалістичної конкретики речей і понять.   

І світ, і всесвіт — Сад на Україні —

Одвіку йде босоніж по стерні,

По цвинтарних чорноземлях, по глині,

По пам´яті моїй, як по мені:

З біблійних гір на ці сарматські доли,

Минаючи намови прописні,

Ховаючи між листя власні бджоли,

Плекаючи врятовані пісні.  

Метафора Г. Фальковича перетворює реальність чуттєву на реальність інтелектуальну , а далі — на сакральну й релігійно-міфологічну. Вона повертає читача до потреби усвідомити феномен у його первісному значенні. Поет, з одного боку, ніби розчиняє річ у мові, але з другого, саме це розчинення дає можливість побачити річ нібито вперше.

«На перетині форми і змісту» — вже в самій назві закладена бінарність. Ми часто диференціюємо творчість за двома домінантами: 1) формалістська виваженість і точність («гранична пластика і контур строгий»). Або ж 2) стихії недомовленості, не-омовленості, коли кожне слово може мати безліч змістів (символістська поезія або ж містична, а тому герметична). В такому разі зміст (семіосфера) домінує над формою. Зрештою, такий розподіл можна простежити в усій світовій літературі на всьому етапі її розвитку. Хіба що античність —неймовірно цікаве поєднання діонісійського (темного, онтологічного) з аполлонівським (зріле, виважене, світле, хоча й також онтологічне, тільки це інший бік світу). А що народжується на перетині форми і змісту? Якщо ширше: на перехресті думки і слова, духу і матерії, зрештою, життя і смерті? Все в нашому світі може бути зведено до банальних констант цивілізаційної онтології. Але що існує на перехресті? 

На перетині форми і змісту

Коливалась межа падолисту,

Означалась межа світлотіння —

Листоспокою й листотремтіння… 

З цього перетину народжується химера . Це слово першим виникає з пам’яті. Поетичний світ Григорія Фальковича — химерний світ, загадковий, поезія ребусів. Для цього є ще одна підстава: поет належить двом культурологічним вимірам: української та єврейської літератур. Мені здається, що сучасна єврейська література в Україні (зокрема ж українськомовна) — досить широке поле для ґрунтовного дослідження. Як відомо, світ єврейської літератури неоднозначний, гротесковий і дотепний, а водночас і трагічний, апокаліптичний. Також юдейська філософія сама по собі містить такі «лакуни», які неможливо передати в західній традиції Це не експресивна пластичність античності, а культура високої текстуальності , яка прагне описати ті трансцендентні феномени, які неможливо явити в матеріальному світі речей. Якщо спробувати схопити суб’єкт лірики в поезії Григорія Фальковича, то часто це доволі непросто. Заважає мова, яка в поезії виринає нібито на межі двох дзеркал. Тому і вірші поєднують у химерний спосіб як українські слова, так і єврейські (з гебрейської мови).

В передмові до цього видання Борис Олійник зауважує, наскільки органічним є подібне поєднання; ми навіть часом і не замислюємося, що «ковтаємо» слово зовсім чужої філософської традиції, чужої культури. «Безоглядно відчайдушний і відкритий, Г. Фалькович порушує одвічні табу, заохочуючи до діалогу. Відгукуючись на його поклик, я кажу: у всіх артилерійських дуелях історії нам варто, не задля самовиправдання, а зара­ди істини свідчити не лише наслідки, а й причини. І коли ми оберемо цю лінію, вона обов´язково виведе нас на гостинець взаємопорозуміння. То ж я глибоко вдячний Григорію, що саме цю дорогу він мужньо обрав, — дорогу Шолом-Алейхема, Жаботинського, Короленка, усіх істинних братолюбів» (С.7). Єдине, з чим не можу погоджуватися: що коментування такої поезії — справа школярська. Зрозуміло, жоден літературознавчий коментар не зможе пояснити, яку силу має поезія Г. Фальковича на читача, в який момент відбувається «катарсис»: вихід на межі свого «Я» й поривання у над-реальність. Але якщо аналіз не допоможе пояснити, він принаймні може підштовхнути читача до зачудування: а це вже немало.

Щодо зв’язку української мовної царини з гебрейськими словами, то він і справді органічний, але цікаво, що гебрейські топоси в поезії переважно мають релігійну конотацію, вони пов’язані з міфологічним виміром єврейської культури, з простором sacrum .

Не вистачає слів. Ночами

Чекаю українських слів.

То, може, Бог писать звелів,

Бо сліз і болю вистачає

В моїх єврейських матерів.

До цих слів автор зробив примітки. Але у віршах ці «чужинці» переосмислюються, набувають нового змісту. Вони інтегруються у тканину поезії («трума», «шофар», «шеол», «міньян», «геміном» тощо). Часом трапляються і слова з їдишу, як і слова, які на перший погляд не мають релігійного навантаження («олім» — новоприбулий, «раша» — злодій, злочинець та ін.). Проте в переважній більшості ці слова мають позначення або відчаю, жури, або небезпеки, або ж вони наближаються до якоїсь таїни. Таким чином, гебрейська мова утривалює поетичний світ, підважує його реалістичну подібність, надає поезії символістських значень та виводить поезію у світ міфем; оздоблює позірну раціональність метафізичністю, прокладаючи шлях у некласичну раціональність. Що цікаво: поезія, написана в українській літературній традиції й українською мовою (маємо часткове зближення з неокласицистичною традицією, а водночас ця поезія близька до Є. Плужника чи В. Свідзінського), через інкрустації з єврейської амальгами інтертекстуалізується, простір образної пластичності доповнено, тому він потребує глибокої текстуальної герменевтики.

Поетичний світ Григорія Фальковича — часом трагічний, сумний, але й стоїчно спокійний. Хоча, знову-таки, це лише відчуття з поверхні океанічної стихії. Це особливий ірраціональний трагізм. Пригадую поезію «генія не від світу сього» в польській поезії ХХ сторіччя — Болеслава Лесьмяна (такого собі польського Свідзінського), польсько-єврейського поета, який, до речі, навчався в Києві, починав із публікацій у російськомовних символістських виданнях, проте увійшов у історію літератури саме через неможливість достеменно сказати, якою постає художній світ і суб’єкт лірики в поета.

У художньому світі Григорія Фальковича ми маємо щось неймовірно подібне. Часто поет вдається до відтворення суб’єкта лірики, який не є номіналізованим, це не істота і не предмет, а лише займенник, який промовляє на тлі емоційності, бентежності. Тому ця частина мови, що, по суті, лише референційно відсилає нас до предмета, в поезії виконує роль субстантиву і водночас субституту. Процитую один, як на мене, досить визначальний у цьому плані дитячий вірш.

Гульки, ліньки та нестатки

Завели такі порядки:

До дітей, які в літах,

Зранку ходять по хатах.

Тож як ладяться у гості,

Візьмуть скибку нічогості,

Із нічим шматок абища, 

Повну миску нікудища,

Щось-ні-з-чим, ніщо-із-чимось,

Щоб під носом не крутилось…

Щось-ні-з-чим, ніщо-із-чимось»)

Проте ця тенденція не обмежується такою мовотворчістю, близькою до того, як діти витворюють власну «неправильну» (точки зору дорослих) мову. В поезії Г. Фальковича часом неможливо визначити суб’єкта лірики, поезія сконструйована на межі двох площин, з перехрестя форми та змісту народжується щось, що до цього часу не знайшло себе в науковому світі. Це ніби невидима матерія Всесвіту, від’ємна речовина. 

Небуття-летаргія-непам´ять-

Запісення-закнижжя-замістя:

Знову зводиться сонце і палить

Перемерзле знекровлене листя... 

Екзистенційна проблема в поезії Фальковича виходить у позалюдський вимір: страждає не людина як цілісний соціально-психологічний суб’єкт, а щось у людині або ж зі світу, що існує над-людиною. З цього виникає мотив трагічної наперед-визначеності, мотив приреченого фатуму, апокаліпсису. Здається, що поетичний простір часом є знеособленим, уподібненим до того, про що писав Моріс Бланшо…

Поезія Г. Фальковича розгортається в двох вимірах, подібно до того центрального малюнка на обкладинці: чорна спіраль на жовтому тлі (в оформленні використано роботу Є. Ройтмана). Ця спіраль і природна (на неї падають листочки), і надприродна (листки в цьому спіральному вихорі нібито зникають безвісти). Водночас і самі листочки не цілісні, вони складаються з того, що можна побачити, і з оприявненої на якийсь час прихованої матерії. Ця спіраль — породження природи, і водночас вона забирає природу з собою у світ, який є надприродним.

Художньо-естетичний досвід Г. Фальковича — це входження в понад-людське (знеособлені амодальні стани, що існують понад людським «Я»). Російський математик, який багато в чому прислужився також і літературознавству, В. Налімов писав, що після смерті людини від людини залишається саме цей рівень, представлений у формі безчуттєвої реальності, позбавленої знання про власне «Я». У такий спосіб смерть звільняє людину від самості, знання про себе. Подібне трактування нагадує погляди Платона, коли людина, реалізуючись у світі, оречевлюючи себе, пригадує досвід попереднього життя (зв´язок із античним поняттям про метампсихозу). Здається, що в цьому світі Григорій Фалькович виходить із рівня самості і на рівень Всесвітньої онтології.

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом «Грані-Т», магазином «Читайка» , літературним конкурсом «Коронація слова» та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».



Додаткові матеріали

09.04.2010|06:55|Події
V Весняний ярмарок «МЕДВІН». День другий. ПРОГРАМА
23.10.2009|10:27|Новинки
Григорій Фалькович. «На перетині форми і змісту»
15.02.2010|12:45|Події
Повні результати XІ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року ’2009»
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери