Re: цензії

Збірка з 25 оповідань-есе про любов (видавництво «Фоліо») привернула мою увагу на харківському книжковому ярмарку, що відбувся 2008 року 16-19 квітня. Згідно із задумом цього літературного проекту авторам було видано завдання написати твір про любов у січні 2008 року. Книжка вийшла вже у лютому. Сама ідея створення подібної збірки від найвідоміших авторів України є надзвичайно вдалою. Бо хто ж має знати про людську любов більше, ніж письменник, знавець душі людини. «100 тисяч...» вже дістала багато рецензій. Мені хочеться, виходячи з любовного вмісту збірки, зробити спробу своєрідного узагальнюючого огляду. Тобто скласти таку собі любовну картину світу, використавши 25 створених пазлів.

Збірка есе про кохання є вдалою формою висловлення не тільки з піарної та літературної точок зору. Це до того ж слушна психологічна комбінація: ознайомлюючись із великою кількістю життєвих історій інших людей, починаєш мислити більш гнучко та більш тверезо ставишся до власної життєвої історії, перестаючи надавати їй унікальних рис на порожньому місці. Виявляється, любов і кохання дійсно існують, от і пан Курков так каже, то не є шизоїдні порухи зхибнілої свідомості і т. д. Ми починаємо відверто ділитися власними думками, пориваннями, помилками, отже, ми збагачуємо і лікуємо один одного. Таким чином, колективний сеанс у великій терапевтичній групі (наклад — 4000 примірників) відбувся.

Як повідомлено в анотації до збірки, «її автори — 25 найкращих сучасних письменників. У своїх творах — есе, оповіданнях, нарисах, ліричних етюдах — вони намагалися збагнути та розгадати вічну таємницю любові, побачити її вияви в сьогоднішньому дні». На щастя, не збагнули, лише трохи наблизилися в описанні до формальної точності в подробицях. Отже, праці для кожної людини, рожденної та ненародженої на Землі, очевидців та справдешніх учасників справи, ще доволі.

Мала прозова форма є дуже показовою та потужною з боку особистої сили письменника. Наприклад, Оксану Забужко я взагалі із вдячністю відкрила для себе по-новому. Письменниця чітко (та все одно, мабуть, частково) висловила своє життєве кредо: «я не поліандрію реабілітую. Я реабілітую — любов» . (Перепрошую, якщо це кредо вже було висловлено десь в іншому місці, можу не знати.) Малий прозовий жанр — то є можливість для зрілого автора (незрілому у такій формі висловлюватися важко) скерувати свій енергетичний замисел у точному і короткому напрямку. Як забіг на коротку дистанцію, отже, з першого до останнього слова — на повну, як вмієш. Тому це і відбулося в цілому так показово. Не обійшлося і без повчально-описової розповіді про любовний потенціал, розкритий та прихований (Богдан Жолдак). Проте завдяки цьому нарису я згадала свої переживання, датовані 1990 роком. Того року я приїхала в Україну, аби за два місяці переїхати сюди на ПМП. «Обилие любви», у яке я поринула тут, дійсно відчувалося на енергетичному рівні. Я встигла про це забути, бо тепер це «обилие» є частиною моєї рідної звичної атмосфери. І от завдяки твору Богдана Жолдака я глибше усвідомила своє місцезнаходження.

Звичайно, сказати, що тема складна для вираження, — то значить промовчати. Уявімо собі те, що є: ми приходимо у цей світ, що був перед нами і буде після, сподіваюся, незважаючи ні на що, і намагаємося написати про те, що переживає практично кожна людина на цій землі, про те, чим, власне, світ і тримається купи. Дякувати Богові: хоч щось виходить. Місцями навіть душевно. «В молодості думаєш, що кохання — це мить пристрасті, зараз і відразу, це терпкий, наждачний біль тіла. Насправді ж — це щемкий подих надії на те, що твоя молитва буде почута» (від Олеся Ульяненка, «Жертви кохання»). Але коли чесно: писати про любов, аби це було свіжим та цікавим, то потрібно вмерти у творі. У всіх переносних значеннях цього слова.

Кілька найприкметніших симптомів з любовної діагностики.

1. Манія, Агапе, Людус, Ерос, Сторге та Прагма актуальні, як і за стародавніх часів. Різноманіття любовних проявів, що очевидно після прочитання збірки, та і взагалі, якщо уважно ставитися до плину життя, існує як об´єктивний факт буття. «У Бога всего много», як то кажуть. Більш того, існує певна кількість жіночих та чоловічих психотипів, до яких відчувають кохання/любов у різних вищеозначених любовних жанрах. Мабуть, існує зв´язок між психотипом та різновидом Людусу чи Еросу, який до нього можна відчувати. Наприклад, Любов-Агапе може виявити себе до рівного, який опинився у важкому душевному стані, свідчить Юрко Покальчук (світла пам´ять). А такий різновид любові, як Манія, може виникнути у сучасного поета-інтелектуала до «стрункої, високої, довгоногої, доглянутої сімнадцятилітньої білявки з промовистими грудьми, крутими стегнами і тонкими щиколотками» (Володимир Єшкілєв, «М_арь»). І, звичайно, неодмінним є те, що пристрасна людина, яка «перше любить сама» (О. Забужко), за будь-якого розкладу речей є осередком кохання та уваги (нехай прикладом тут буде кожен з нас).

2. Основою творчості є вона. Любов. Дякуємо Оксані Забужко за переконливе есе. Тобто енергія натхнення та енергія любові є ідентичними. Отже, як ми любимо по-різному, то так і пишемо. Егоїстично або відверто, сміло або озираючись, швидкоплинно чи ґрунтовно, насичуючи сенсом кожну подробицю. Легко прийти до такого паралелізму: як визначних письменників небагато з-поміж багатьох, що там у нас — цілого світу мало, — так і справжнього глибокого почуття треба пошукати, аби здобути.

«Когда б мы жили без затей, // я нарожала бы детей // от всех, кого любила». Виходячи з життєвого контексту, кохання не має роз´єднувати людей і фрагментувати світ. І хоча Гамлетові прикро через невірність матері привиду, правда життя у її шлюбі із дядьком — братом попереднього чоловіка. Бо жінки, свідомо чи несвідомо, скоряються самій сутності, яка виражена у тому, що кохаючи ворогів чи представників різних таборів, жінка, чи то сама любов, узгоджує між собою протилежні частини світу, полюси. То є примирення, яке і має панувати на землі.

3. Здебільшого найшановніші літметри відбулися переказом чужих історій та висновками, зробленими досвідом. Не усі, Олесь Ульяненко, приміром, в основному розповідав про себе. Дуже просто і щиро, й історія про кохання професора до двірничихи тьоті Ліди безсумнівно додає саме того до загальної любовної картини світу.

Першим згуком кохання у збірці є історія про любовний зв´язок співпрацівника КДБ із німкенею, який виявився сильнішим за людські потреби влади та кар´єрного росту, які є доволі сильними збудниками та заохочуючими до зовнішньої діяльності чинниками. «Чувирла і чудовисько» — прозова кінострічка від метра Юрія Андруховича. Історія про одного з найуспішніших представників КДБ, якому поталанило місією вбивства Степана Бандери. Ідеться про Богдана Сташинського. Вдало виконувані завдання є лише подієвим тлом для зображення головної дії — кохання героїв. «Чувирла і чудовисько» — цікавий приклад кармічної дії причин та наслідків, коли завдяки любові людина виходить з кола важких злочинів над людською природою (у даному випадку — вбивства). Отже, любов — рятувальна сила для душі, воістину.

Відбувся чужою, проте також гарною, історією й Андрій Курков. Кохання рятує за тяжких умов тоталітаризму. Сімейні зв´язки зміцнюються та «висмикують» людину з кола насилля та чужорідних планів на її долю. Такою є історія жінки, яка, багато разів проїжджаючи потягом через місця, де працював її засуджений чоловік, навмання посилає йому листи, кидаючи їх просто у повітря, довіряючи свою долю волі вітрів. Погодьмося, то є набагато непевніший спосіб, ніж молодому авторові надсилати машинописи до видавництв рідної країни. І, тим не менше, вона досягає результату, чоловік отримує її посилання. Есе Андрія Куркова — ще один приклад рятівної сили любові. Утім, склалося враження певної втоми автора — чи то від непростої теми, чи то від спогадів, з-поміж яких обраним виявився клаптик паперу із анонімним написом «Я тебя люблю!».

Юрко Покальчук, як вже говорилося, перерахував типи любовних проявів, «відкритих» ще за часів створення давньогрецької літератури. А також поділився власними переживаннями з приводу взаємодії з деякими типами. Галина Пагутяк вдалася до міфології та апелювала до пристрасності східної традиції. А Тарас Прохасько у своїй молитві попросив у Бога залишати йому «свободу любити». Окрім того, завдяки збірці маємо можливість відчути національні (Ігор Померанцев) та навіть регіональні присмаки кохання (Сергій Жадан).

Звичайно, усі найсильніші фрагменти просто неможливо навести у цій статті. Однозначно лише, що такі є практично у кожному творі збірки. Упевнена, що кожен автор отримає за це свої кілька діб у раю, якщо вірити містичному другові Ірени Карпи. Не обійшлося і без політичного присмаку, доданого до любові Володимиром Цибулько. Я, правда, так і не дочиталася до висновку на кшталт того, що у кожній любові основою є політичні відносини чи що не треба плутати політику та кохання до жінки тощо. Може, це і на краще.

Кілька слів про цікаву тенденцію сучукрліту. Коли навіть метри пишуть про прояви усеперемагаючого кохання, то значить, що література молода і сповнена світлих надій, як і держава в цілому. «Україна — то країна мрій». Здається, це вислів Олега Скрипки часів майдану. І якщо порівняти з тенденціями російської літератури, то російські письменники не покладають таких світлих надій на рятівну силу почуття. І схильні дивитися на любов як на невід´ємну проступаючу крізь в цілому неоднозначну картину світу то тут, то там. Любов — частина життя, різного — темного, сірого, світлого, двозначного, багатозначного, і не можна сказати, що любов відповідає на усі питання та розсипає суцільні плюсики у нашому бутті. Віктор Єрофєєв у збірці «Бог Х. Рассказы о любви» говорить, що, можливо, віддавши перевагу людській любові, ми відкинули єдиноможливий шлях до Бога, зачинили люк до Нього. «Любовь нас связала по рукам и ногам». Утім не у кожної людини є звичка йти до кінця, подивитися, що є за межами глухого кута. Імовірно, підхід Єрофєєва (літературний, його українська дружина трохи молодша за нього) є дещо дорослішим, ніж просто котрого разу сподіватися, що її доля і твоя, хоча тобі вже за…, обов´язково зміниться. Але, якщо відверто, навіть найзапекліші агностики не втрачають надії на зрозуміле та чітко окреслене щастя.

Власне, у мене немає на меті сказати, гарна чи погана вийшла книга «100 тисяч слів…». Суть огляду не в цьому. Свіжий потужний матеріал, з серця — до столу, якщо можна висловитися таким трохи недбалим чином. Окрім того, зібрано докупи осмислення вічного почуття з різноманітних боків, отже, складається більш-менш повна картина. Майже усі пазли присутні, бо навіть любов до Бога у першому наближенні тут є (вже згадувана молитва Тараса Прохаська). Хоча б мимохідь торкнутися цих пазлів, наблизивши їх один до одного,— саме цього і прагнула авторка огляду.

Що напишуть майбутні дослідники сучукрліту-початку-21-го-століття, як Ви гадаєте, пані Поваляєва? Ми сподіваємося, що вони, прийдешні, усе зрозуміють правильно, розберуться, зможуть оцінити наші пошуки, закохаються у наші помилки, зроблені через кохання. Раптом не буде тих, прийдешніх вчених-літературознавців? На випадок, якщо у майбутньому знайдеться багато інших корисніших та вигідніших за літературознавство справ, а також аби залишити «як наслідок — цей текст» (Ю. Покальчук), хочу написати якнайбільше сьогодні. У цій статті 11 481 знак про любов.

Від редакції: Рецензія надійшла на конкурс літературних критиків