Розправившись із «геніальними чоловіками» та «геніальними жінками» у відповідних дослідженнях із циклу «Стратегії», відомий аналітик, професійний белетрист і просто популярний автор Валентин Бадрак вирішив узятися за «злих геніїв». Якщо перші дві книжки призначалися для шукачів самореалізації на прикладі видатних історичних осіб, то «Стратегии злых гениев», як вважає автор книжки — «для заблудившегося в лабиринтах собственной личности, для затерявшегося в ориентирах, а также для тех, кто намеревается воспитывать склонное к творческому поиску и созидательному труду потомство».

Справді, не всі з нащадків задовольнялися лише позитивними діяннями видатних історичних осіб. Багато хто, захоплюючись злим генієм того чи іншого сатрапа-диктатора, хотіли б і собі з’ясувати «тварь ли он дрожащая, или право имеет». Саме на життєвому прикладі таких одіозних і харизматичних постатей, як Калігула, Нерон, Чингізхан, Іван Грозний, Катерина Медічі, Григорій Распутін, Йосиф Сталін, Адольф Гітлер, Саддам Хусейн і Усама бін Ладен, автор намагається зрозуміти й розтлумачити, чому їх підтримували широкі маси.

Визнаючи, що вірус деструкції (руйнування, насильство, жорстокість) міститься в кожному з людей, В.Бадрак, утім, намагається якомога ближче підійти до проблеми розуміння цього механізму. Не зруйнувати, а запобігти його активізації в наступних поколіннях мистців, простеживши народження зла від колиски генія до його неславного занепаду. Невже «злі» генії творили суцільне зло і знищували «добрих» конкурентів лише через компенсацію власної неспроможності створити будь-що гарне і позитивне? І невже лише брак таланту породжував у них бажання сіяти довкола себе страх?

Для з’ясування цих, а також доброго десятка «проклятих» питань автор успішно, захоплено і професійно проводить бодай умоглядну, але таки межу — між конструктивно-позитивним мисленням і банальним бажанням досягти беззастережного домінування та непохитної влади над світом — не для його поліпшення, а для здійснення своїх таємних руйнівних бажань.