Завантажити

він, як тільки побачить іскорку, навіть не сонячного відбитку на золотій короні давнього можновладця, а на срібній павутинці голодного павучка. Забуде все, що зараз набалакав. Чорт забирай, за вашими дурними кпинами проґавив поворота праворуч. Мовчуне, здай назад до вказівки. До того села, де той Вчитель мешкав (Царствіє йому Небесне!), ще зо три-чотири кілометри, село величеньке, навіть базарчик є на майдані біля церкви. Дожилися вірні у Христа, який колись виганяв торговців зі храму! Я не про те – і повз храм, і повз базар маємо проїхати без зупинки. Далі за селом ще п’ять, може, й десять кілометрів поковтаємо степової пилюки, призабув, звернемо вздовж лісопосадки ліворуч – там має бути трохи порослий чагарником довгенький вибалок, спустимося до нього подалі від допитливих людських очей, де й зупинимося для подальших оглядин підозрілої місцевости. Отаборимося як справжня експедиція, бо не одного дня можуть тривати пошуки – розіпнемо намета, приготуємо смаженю на вугіллях. Прихопили, чи доведеться назбирати хмизу?
- Прихопили, але ж не про те зараз говориш і досить впевнено! А ще вчора казав, а як балакав щиро, аж такого вже густого туману на нас понапускав, коли клявся, аби ж повірили, що не знаєш певних координат! А так пояснюєш, наче вчора там був, – Ґедзь, що був заспокоївся, не витримав, аби й самому не підчепити Малого. Не так щоб образити, але спробувати його розколоти на більш правдиву і з більшими подробицями інформацію. Було видко без напруги, що перед тим Ґедзь зовсім криводушно звірявся перед Малим у своїй щирості, бо він зі своїми хлопцями не зовсім довіряє не лише розповідям, але й подальшим намірам непевного партнера. Малий таке прохолодне ставлення до себе і до своїх розповідей відчував од новознайдених друзяк на протязі всього часу ще від того вчорашнього застілля, коли вони разом примочили мирову угоду, через те намагався зайвого разу не давати приводу Ґедзевій команді для серйознішого розбрату, до якого потягся, аж присідав і прискав, Рудий. Вочевидь, що у нього знову прокинулася і стала боляче припікати стара зненависть до ворога, до того ж, пекла йому ще й інша, навіть суттєвіша причина – після вчорашньої пиятики не проходив сушняк, і тягло його не лише до водиці, а більше до похмелитися із самого ранку, але ж цей вар’ят став на заваді, задурив своїми байками навіть світлу голову Ґедзя. І так зле подивився Рудий на Малого, наче схотів зібрати весь свій палаючий гнів в один потужний струмінь, аби враз спопелити ним лиходія. Але той супротивник лише всміхнувся на ті погрозливі рухи, зітхнув із тихим смутком і відповів Ґедзеві на його закид зовсім примирливо:
- Я ж вам щойно сказав, хлопці, начебто, зовсім ясно, що маю лише непевний здогад, несподівано з’явився, коли осьо знову згадав старого і його бурмотіння, але ж те припущення іще треба перевірити, нам разом перевірити, бо нічого не приховуватиму від вас. Якщо мої сподівання справдяться, тоді й поясню більш докладно, як і що. Коли ж ні, тобто побачу, що помилився, аналізуючи поведінку того старого, тоді мої пояснення вже не матимуть якогось значення для вас теж. Так, може, згодяться для продовження ваших підначок. Ви ж, як бачу, зовсім не хочете вірити моїм розповідям. Інколи і мені здається, що дурниці з мене самі пруть. А пояснення моєї помилки до того як сам дійду до чогось, лише додасть вам сили потім позбиткуватися наді мною, над пам’яттю старого Вчителя, хоча, що вам про нього відомо! Взагалі, що ви від мене хочете? Я ж справді ще сам блукаю в пошуках майже напомацки, навіть до вас притулився, аби вберегти нерозумних шукачів від зайвих жертв у тій прірві. – Говорив і бачив, що ніякі пояснення не впливають на прояви ворожости в трійці його попутників, то махнув спересердя рукою і почав, - гаразд. Доведеться дещо сказати, аби якось зняти вашу недовіру. Просто випадковий спогад мене призвів несподівано до думки, що старий Вчитель був надто слабким, аби самотужки далеко подорожувати від своєї хати, а він таки навідувався до тої чорної дірки майже до самої смерти. Та й Довбня крутився десь за тим селом після того, як вже не стало старого. А більш підозрілого місця за той вибалок за селом, я ж бо дістав військові мапи цієї місцини, мені в очі не кинулося. Минулого разу, коли я тут кружляв, далі за це село я проїхався лише одного разу, навіть не звернув тоді уваги, але зараз пригадалося, поки що зовсім невиразно. До того ж, виринає зі спогаду, сам вибалок навіть формою виглядає залишками якогось давнього рову у підніжжя ще давнішого кургану, бо від нього лише слабкі натяки зосталися. За довгу історію дощові води робили свою справу, чагарниками схили позаростали. Все. Годі. Приїдемо, перевіримо. Мовчуне, не дуже поспішай, вже першу садибу видко. Ми селом промайнемо швиденько, але обережно, аби якусь курку не придавити, бо ж тоді засвітимося на весь цей район! Вперед, за скарбами! – Останнім гаслом вирішив Малий трохи розвеселити компанію після пояснення витоків свого здогаду, бо побачив, що братва продовжує йому не вірити,

читати