Завантажити

великих грошей. Йому завжди вистачало на його майже спартанське життя. Певна, що він навіть не зміг би вигадати через силу на що їх можна більше витрачати. Це мені ще більше буде треба, коли дістану ту нагороду. Чим більше їх є, тим більше і не вистачає. Парадокс? Ні, спостереження соціологів за всіма верствам населення. Та про це якось іншим разом, ліпше повернемося до спартанця Бруно. Про грошовий приз мови не вестиму, але, якщо іншого варіянту не побачу, то доведеться після узгодження з тобою, якось справді випадково і не вимушено довірити страшну таємницю того схрону в гірському лісі, до якого він колись провалився на мою біду. Ну-ну, друже Оресте, може бути, як на твоє розуміння, що треба казати – на щастя, бо ж я нині стала такою багатійкою. Але ж це наразі справи не стосується. Вернімося до посвяти везунчика Бруно в нашу таємницю. Але, друже Оресте, ти погодишся зі мною, що маю йому тоді пояснити, яка Організація за тим скарбом стоїть. І якою могутньою є та Організація, що ми справді мали ховатися від неї на цьому острові, бо дядько Макс не встиг чи не схотів своєчасно віддати, може, через те і загинув! Ми у небезпеці будемо постійно, поки не знайдемо і не повернемо скарбу. Проте я не буду зайвого бруду на покійного родича наговорювати, хоча Брунчик про його походеньки й різні вибрики ліпше й більше за мене знає, але ж я не можу з ним дядька згадувати по-чорному, сам розумієш. Спочатку ми з тобою приховалися від несподіваного шоку, як пан депутат загинув, бо ж я одна мала мотиви на те. Подалися далі від нишпорок з поліції й від моїх колеґ з Організації, але згодом, коли на дозвіллі тверезо проаналізували ситуацію, зрозуміли, що від поліціянтів можна відбрехатися, так воно й сталося, але не сховаємося від Організації ніде, тому й треба для нашого порятунку віднайти чуже добро і повернути його справжнім власникам.
- Хо-хо! – Коротко і трохи в’їдливо реготнув пан Орест, - але ж ти не будеш розводитися перед ним про мою організацію? Нехай вона зовсім нечисленна, як ти гадаєш, навіть і тобі вимовляти її можна з малої літери, але надійних хлопців, запевняю, у мене вистачить, аби за вами обома щільно пантрувати і вдень, і вночі. Не забувай про це ніколи, люба кралечко! На зв’язок виходь реґулярно сама в обумовлений нами час так і лише так, як домовилися, бо сам не телефонуватиму, аби той лобуряка не почав розпитувати, а хто це тебе може турбувати і з якого такого приводу. Нагадуй Брунові частіше, що крім нього в тебе нікого нема. Він же добрий леґінь у ліжку? Не соромся, кажи!
- Не діставай, Оресте. Зараз не до того, бо ж різні любощі з ним є лише гарним і єдино можливим прикриттям нашої мети. Я тямуща доросла дівчинка без зайвих комплексів, умію щиро радіти життєвим дрібничкам. Проте для Брунчика маю бути втомленою, навіть зламаною самотнім життям. І не байдужою до його самотини. Пригаси свої амбіції і не повчай, бо на жіночих справах, на їхніх нюансах ти не можеш знатися так досконало, як я, через те я ліпше за тебе знаю, як з ним поводитися, довірся мені врешті-решт! Він ще той парубок і нормальної орієнтації. Не перебирай дурними настановами чи недоречними кпинами, я й так напружена зараз до такого стану, що треба якось відволіктися на певний час навіть від твоїх селюцьких жартів.
- Ой-ой, яка цяця! Яке шляхетне виховання! Гаразд, мовчу-мовчу, не ображайся, ти справді маєш рацію, що тепер уже не до солоних шпильок. П’ять годин льоту маєш попереду, вистачить тобі часу на приборкання нервів – у бізнесовій клясі наливають досхочу й чого забажаєш, але ж не зовсім відволікайся від завдання, аби використати твого Брунчика на всі сто! Обережність і ще раз обережність, аби не кинув нас, коли дізнається по що ми вийшли на полювання. Так, про що ще? Готель тобі замовлений, жити лише там. Якщо виникне щось термінове, передам через портьє умовного сиґнала – телефонуй одразу, а якщо той лобур буде десь близько, то зроби вигляд, начебто цікавишся залишком рахунку на розмови мобілкою або про погоду на завтра. Чи записуєшся до перукарського салону. Сама розумієш.
- Оресте, не вчи мене жити, як і на який бік мені чхати, як нюні витирати – сама знаю. І годі вже, стільки набалакано на цю тему, що нічого іншого й згадати не зможу. Навіть тоді, коли треба буде мені побути між людей веселою і привабливою.
- Гаразд, справді нема часу на теревені. За годину повернуся за тобою. З місцевим готелем розберуся сам, потримаю наші номери ще кілька часу, поки не повернемося з краю із тими цяцьками. Якщо там щось негаразд буде, маєш сама відчути, то вертатимеш одразу, ще до мого приїзду. Все може бути, то коротко на мобілу одним словом – АЛЯРМ! Я зрозумію. Дядькову справу слідчі вже зовсім закрили чи ні? Що Бруно дізнався про те? Ти мала поспитати його про те насамперед, коли звернулася до нього. Це теж тобі додатковий привід для єднання, бо ж ви ж із ним головні підозрювані – я ж бо не наслідив. Що? Все-все, годі-годі, Мартусю, зараз ти маєш рацію, я справді розбалакався, а час стрімко біжить. Отож,

читати