Завантажити

гріб далеко;

Тільки ти – в своєму гробі майже.
Так одшіптуй душу, так вітай же,
Тьмавих келій гадана безпеко!..

1996

Краєвид

Чи одержима, чи пречиста,
Як дух морозу восени, –
В склепінні втраченого міста
З часів якоїсь там війни…

Вдихалася крізь тиньк руїни,
Просіювалась, мов зола,
Через серцевих камер стіни,
Вже не існуючи, ішла –

Щоб головами під колеса
Гонила віхола бедлам,
І щоб колеса – наче леза
При палахтінні орифлам…

Нівроку, вродженій правдиво
За власті іншої орди,
Вдалося їй єдине диво –
Пройти, пропасти назавжди.

І там, крізь паморозей знаки,
Де бути міг би плащ її, –
Вільновідпущені собаки
Та скрижанілі кураї…

1997

Надвечірнє

І музикою зносить вас туди,
В правождеління іншої осмути,
Де ясно-чорним сіються сади
Й де одправік мене не може бути…

Незрозумілий голос продзвенів,
Як нитка рвана траурної скані.
Повстали сновидіння проти снів,
І перемог не буде в тім повстанні…

В закриті очі вдивиться пролом
Стозоряний… Не прокидайтесь, госте…
Так янгол огорнув би вас крилом,
Цілуючи вшістсотшістдесятшосте…

1996

х х х

Ви – крихкий атрибут –
Не обранця, так Бога –
Саморобна знемога
Від навіяних скрут…

Срібний настил облич –
І по збитій бруківці –
Клептомани, убивці,
Серафими крізь ніч…

Громозвучний ланцюг
Зі сповільненим струмом –
Ввіковічнений глумом
Золотих волоцюг…

Де за щезненням сліз
І потрібних предметів –
Нездійсненних портретів
Відчайдушний ескіз…

1992

Оголена

І

Майнуло птаство. Тіні по шовковім тілі
Пробіглися за пестощами. Щебетали…
Ти – вирій. У тобі дрижать незрозумілі,
Як в соннім озері, озер святих овали…

Принишклий космосе у мене на колінах,
Інакшосте моя, мого дивацтва цято,
Секундо мезозойська – завше в змінах,
Що в кожнім подиху так губишся завзято! –

І сельво любощів, і харчу пілігрима,
Уривку Божої про херувимів думки –
Й кенгуренятку, вийняте уперше з сумки –
З переполоханими в пристрасті очима!..

ІІ

Ти привид мій, до кого слово «там»
Я не промовлю в значенні «деінде»,
Почайно в травах, пересохлий Інде
І Гангу, що віддам тобі свій попіл.

Тендітніше розбитих ліхтарів
Об голову мою, – скоривши карму,
Так дивиться лиш той, хто обгорів,
Сповільненого шарму переливом.

Ти знов дитя, і знов краніотом
З очицями страстей по Зороастру.
Ти од бридні кадастру вересневого
Незбутнє відокремила хвостом…

1994–1996

Візерунок

Ти була ріка тамтамів,
Несучи в надривнім ритмі
Повитравлювані згадки –
Як занурених звірят.

Вся розплеснута на біле,
Мов розплеснута на траур –
Водночас розбитий фетиш,
Кинутий на дно ріки.

Водночас розбитий фетиш –
Жовтим місяцем крізь коси,
Коси – джунглі Дагомеї,
Чорнолісся мавок чорних –
Водночас розбитий фетиш –
Очі – постріли крізь ліс.

І над ними – дві пантери,
Дві пантери найгнучкіші.
Шерехкого жаху пітьми
Найшовковіші пантери –
Солодко розбитий фетиш
Над бездонним дном ріки…

1995

Годинник

Іменників, цілунків, дієслів
Потік безладний – паводок у горах,
На всіх ураз мінорах і мажорах –
Струмків неперелічуваних спів.

У водах щастя втоплені істоти,
Доконуємо волі верхогір,
І наш, немов закаменілий, зір
Вихоплює світила насупроти.

Рушаючи над марево безрухе,
Вчуваємо, як зазива зоря –
У надра неб закутане звіря,
Міфологемне і холодновухе.

І тільки ти – цим сутінкам не личиш.
Ніяк тобі до неба не дійти…
Та ж стань! Спинися! Чи ж до того ти
Свої секунди, цокаючи, лічиш?

1996

Біле

Ступімо, посліплені, в надра сліпої хуртечі.
Сніжинки – ероти. Морозяні голки – їх стріли…
В зіниці влучатимуть, сіятимуться на плечі –
Закоханостями, що позаторік не яскріли.

Проминутими, по яких незбентежено вичах
Не те, щоб вогонь, – радше спогад про спогад про нього.
Чи в цих карколомних, не в Господа зичених стрічах
Загублено сенс – і чи сенси читаються строго?

Стежина від берега – тільки стежина до втечі.
Ріка Гераклітова – дикою кригою вкута…
Сніжинки-ероти… В зіниці… На вії… На плечі…
Аж кожного порізну віхола безвісті вкута…

1996

Сум археологічний

Ми стинали шари –
вакханально, мов шкіри з рабів,
Та фортуни своєї ми в них не могли розкопати.
Ми жадали дрібниць –
а дісталися глибших скарбів,
А найглибшими є тільки ті, що волають одплати.

Чи вмирати за них?
Присипаймо ж їх, сестро, назад –
Без прокляття царів і загрози своєму здоров’ю.
Притрусімо піском алебастрові крила божат,
Повернімо гробницям усе, що далося з любов’ю…

1996

Відстороненість

Минуле та майбутнє – дві реторти,
Побратані крихкою, ніби сумнів,
Пробіркою. Така скрушитись може
Від доторку найтоншої пір’їнки
Самого херувимського крила
Або від шепотіння Безтілесних,
Які приходять до сороковин…
Нема для неї певності у світі.

Реторти дві. Невичерпні, як осінь…
І в першій ти, гомункулюсе любий,
Матеріалізоване стремління,
Душі моєї луко, що на ній
Нема незацілованих стеблинок, –
Такий сумнавий зародок святої
Без віри мучениці. Тобто ні:
У келію

читати