Завантажити

розімлілі, вдвох запрошуємо її до столу, Калі сідає навпроти мене, поруч з Шелою на ліжку і раптом здивовано засяяла: „Яка красива квітка”. Беру обережно з лутки чорну, обцяцьковану ластовинням орхідею в кришталевому вазончику, заворожено кажу: „Дмухніть сюди”. Лишень вона подула, як з тремтливих пелюсток випорснула з щебетом манюнька зозуляста пташка і сіла стривоженій Калі на плече. „Чародій”, – захоплено глипає то на пташку, то на мене гостя, а не менш захоплена хазяйка запрошує випити: „За необмежені здібності мого колишнього учня”. Після третьої чарки я повернув на лутку квітку, заодно і пташка туди відлетіла. Шела, бачу, моргає мені, мовляв, давай, не тягни кота за хвіст, а сама вже тулиться до пругковидної сусідки, розв’язує банта: „Ой, і душно в мене”.
Нітиться, зиркає на мене Калі, нараз міняється, нарешті твердо взяла втямки, що від неї хочуть: легко бере Шелу за лікоть, повагом виводить посеред кімнати: „Я згодна бешкетувати, та за умови, що не тільки Юхимівна буде зверху”, – сласно дивиться на мене, на Шелу не зважає, хоч знехотя лащить її, знічев’я перебирає коралі, і враз розпанахала блакитний серпанок, зірвала з Шели пасок: „О, нівроку. Є чим повтішатися. Мерщій, сестро, скидай з себе хустя, най уп’юся шалом. Спрага давненько мучить мене”, – ніжкою хвицьнула, цьвохнула ремінцем.
У бездонному фотелі я пахкаю люлькою, захоплено плещу в долоні: „Кров... Азарт… Добрий початок”. Калі тільки того й треба – вмостилася павою біля мене, наказує: „Шелочко, справді, тут душно… Роззуй мене”, – розкинула в боки сліпучі коліна в хромових латах. І водночас охопила мене за шию, вертить паском, упивається від того, як хазяйка навприсядки звивається, силкується стягнути з неї чоботи: „Помалу. Не квапся, – підставляє вилиту ніжку. – Най ґаздик любий досхочу навтішається своїми любками, – цмокає мене в мочку. – Хіба не так?” І розніжено підставляє бант сестриці, ще й сприяє розв’язати та водночас, чую, водить моєю рукою по єдвабному тілу. Лабета вільно пробралася в обтягнуте волоттям гніздечко: звільнила з полону одну, потому другу цицьку – борсаються перса на волі, телімбаються, гарячі і чуйні на дотик. Калі млосно потягнулася: раз, удруге… Намацав я у вогкій баюрці пупчик, і зопалу згріб догори надокучливі лахи. Шела тим часом у transe тулить до щік лощині чоботи, цілує високі халяви, примовляє: „Ніженьки, мов у кізоньки... Ніженьки, мов у кізоньки”, – догола роздягнула Калі. Та наосліп длубається в розсосі, направляє дзьоба у вузьку щілину. „Оох!” – нарешті пронизливо протяла, і вдруге: „Оох”, – коли спрагла Шела навколішки примостилася до її стегон, язиком і собі приклалася до її солонцюватого війся, передихом каже: „Ти зверху, люба... Ти... Нехай... Мені добре і так, біля твоїх, Норовлива Азіє, вічних джерел”. А я тим часом збиваю шал обом... Злегка візьму зісподу Калі, підніму, погицаю, й поволі опущу, а вона вся тремтить, як осика. Чую, нарешті м’якне, розпласталася хвощем на мені: „Доста”, – ледве вимовила. Похопилася з колін Шела, взяла знеможену на руки, пригорнула до себе: „Непереливки тобі... Мені так само було... від утіхи”, – положила на застелене ліжко. Лягла поруч. Я з другого боку. Калі хоч і підупала на силах, а шпарко глипає на нас, усміхається кутиками уст: „Я зверху була... і в прострації”. Шела зненацька мокає пальцем у своє логовисько, густо натирає собі пипку, підставляє: „Люба, підживися трішечки... Полегшає...” – підвелася Калі на лікоть, уявила себе безпорадним немовлям, припала до соска, рвучко закинула колінце на Шелу, друге підібгала під себе. Та й собі раює, дорідна годувальниця, обоє не зважають на мене. Бредня... Видовище для параноїків… А мене, раптом чую, охопило хтознащо – надлюдські почуття збуджують несусвітну хіть, ятрить від п’ят до маківки. Кортить їх одразу, й обох! „Я ж бо Бог, а Бог – Яжбо”, – наскрізь протяло. Грає крижами Калі, манить жовнами в прірву – засатарив у звужене вічко меча і так само його запустив, звісно, в уяві, у Шелині надра. Та і друга враз протягли: „Ох!.. Ах!.” – сплелися зненацька в обіймах, як загнані щуки в ополонці, мечуться врізнобіч. Висолопили язика, захлинаються. Звалився я поміж ними, пригорнув до себе, жартую: „Тепер будете знати, хто в домі хазяїн”. Шела, бачу, моргає, щось жваво обмірковує про себе, либонь, ніяк не второпає, як щойно я зміг побувати і в її комірці, коли вочевидь управлявся на Калі. Норовлива Азія розніжено тулиться під пахвою, спроквола каже: „Ґаздику любий, таке враження, що лишень у мені побували не тільки ви, а й ще якась жінка. Здається, Шелочка. Таке там удвох зчинили, що я ніяк не заспокоюся, кортить вас обох ще і ще”. Шела схвильовано підвела голову: „Не може бути... Те саме чую і я. Стугонять, наче дикі коні в степу, б’ють копитами, кудись несуться, а за ними густа курява осідає, в’їдається в тіло, збуджує хіть”. Удвох стали наді мною, навколішки ніжать мене своїми пишнотами. Калі ще й лоскоче волоссям, відтак обоє цілуються, цицяють одна одну, тішаться в пориві.
Юний Сімаргл міцно спить на березі

читати