Завантажити

Вони зрадили князя Ярополка, й він проклинає їх.
- Так хто ж тоді не зрадив Ярополка?
- Я приїхав, княже, сказати, що Ярополк простягає тобі руку як брату, згоден на твій суд і правду.
Князь Володимир довго мовчав, дивлячись, як трепетно горять на столі свічі.
- Багато зла содіяв, - суворо промовив нарешті він, - і множество людської крові пролив князь Ярополк, бо не його хтось, а сам він зрадив людей руських - поправ закон і покон отців своїх, став убійником братів своїх, забув про Русь, а за все це мусить йому бути, як головнику й татю.
Князь Володимир замовк, і тільки глибокі зморшки, що перерізували чоло, міцно стиснуті уста, блиск очей свідчили, як йому в цю годину було важко.
- Але він брат мій, і кров отця не велить мені його карати. Прощаю йому те, що він содіяв супроти людей моїх і мене як князя.
Бдюд ступив уперед, піймав руку Володимира, хотів її поцілувати.
- Ти великодушний, княже Володимире, ти чоловік незрівнянний, і князь Ярополк буде тобі служити в душу й серце.
Володимир роздратовано вихопив свою руку м промовив:
- Не мені мусить служити брат Ярополк, а людям руським... Наша земля велика й багата, не токмо двом, а багатьом князям знайдеться в ній діло.
- О княже, - підвівся Блюд, - князь Ярополк служитиме людям денно й нощно, буде тобі вірним супругом, я ж обіцяю бути твоїм слугою.
Князь Володимир хотів, либонь, кінчити розмову.
- Так і буде, - сказав він, - їдь до Родні й повертайся до Києва з братом моїм. Привезеш його - честь приймеш від мене, яко другу воздам.
- Все зооблю, як велиш, але маю до тебе ще одно питання... Не я, бояри, що сидять з князем Ярополком у Родні, веліли запитати, як їм бути?
- Прощаю братові, прощаю й боярам, даю грамоту, аби Ярополка пустили в Київ, з тобою пошлю дружину.
- Ти знаєш, княже, що багато бояр і воєвод Ярополка християни.
- Руські люди моляться різним богам - он вони стоять на требищі за Горою. Але християни хочуть поставити біля них ідолище Христа - не перечу. Не боги воюють на землі, а люди!
- Великий княже! - вигукнув Блюд. - Все зроблю, як велів, скоро брат твій стане перед тобою, а за ним піде й боярство. Прощай, княже!
Низько вклонившись. Блюд вийшов, задкуючи, з палати, в переходах почулись кроки багатьох ніг - там Блюда ждав тисяцький Івор, а от усе й затихло. У цій тиші князь Володимир ступив до вікна, дужим поштовхом руки відчинив його.
Починало світати, розтікалась нічна пітьма, внизу, під Горою, вимальовувались береги Почайни, сріблясто-сіре, схоже на велетенський гнутий меч плесо Дніпра, а на обрії, за лісами й полем, уже снувались рожеві нитки.
"Так, докончається брань, - думав князь Володимир, - замовкають мечі, я прийму Ярополка, тиша настане в землях ".
Проте в душі Володимира не було тиші, після короткої бесіди з воєводою Блюдом він відчув, що той говорив не тільки про Ярополка, а про інші, грізні, незрозумілі сили, які наростають, буяють у Руській землі.
 
3
 
Сивий туман повз від Дніпра, клубочився над озерами, виповнював долини, хвилями підступав до роднянської гори. Швидко вечоріло, від лівого берега йшла тьма, тільки на заході, як челюсті величезної печі, багрянцем грало небо і на його тлі чорними обрисами вимальовувалась дерев'яна фортеця й хмара гайвороння, що з криком кружляло над вежами й стінами.
Саме в цей час у стан, що облягав Родню, приїхало кілька вершників. Показавши грамоту князя Володимира, вони безборонне проїхали стан, піднялись крутим, звивистим шляхом до фортеці й ударили в ворота. Одразу ж на стінах вчинився крик, сторожа й вершники кілька разів перегукувались, зарипіли жеравці, й опустився міст.
Так повертався до Родні воєвода Блюд. У дворі він важко зійшов з коня, кинув повідки слугам, а сам через сіни, а потім сходами закрокував на верх до світлиці Ярополка.
Похитуючись, Блюд став на порозі, жовте сяйво кількох свічок освітило його обличчя.
Князь Ярополк бачив, як до фортеці приїхав Блюд, чув кроки на сходах, нетерпляче ждав воєводу.
- Добрий вечір, княже! - привітався Блюд.
- Добрий вечір і тобі, воєводо! - відповів Ярополк з кутка світлиці. - Що привіз?
Блюд передихнув, посмішка блукала в кутиках його уст.
- Я привіз добрі вісті, княже. Ярополк ступив уперед, на блідому його обличчі виступили рум'янці.
- Ти бачив Володимира?
- З великим трудом я добився до Києва, але бачив Володимира, говорив з ним, усе сказав...
- Чого ж ти замовк? Що сказав Володимир?
- Князь Володимир сказав, що жде тебе в Києві.
- Воєводо Блюде, ти чогось не договорюєш... Для чого він мене жде в Києві - хоче судити?
Блюд дуже гострим і якимсь нібито хижим поглядом подивився на Ярополка. Втім, це, либонь, так тільки здалося Ярополку, бо на обличчі Блюда знову з'явилась посмішка.
- Ні, княже, Володимир жде тебе як брата, все прощає й говоритиме про приязненство й любов... От його грамота, ми безборонне можемо їхати до Києва.

читати