Завантажити

за рогом терема два боярини в темних платнах, з чорними шапками на головах, довгими посохами в руках, он жінка з цебром молока переходить двір, посковзнулась на слизькому камені й розлила все молоко.
- Ти бачив Володимира?
- Ні, я був з воєводою тільки в сінях.
- І що?
- Князь не спить, він, либонь, уже жде тебе... Ходімо ось сюди. Сміливіше, княже, іди першим!
Ярополк, переступивши кілька кам'яних до блиску витертих тисячами ніг східців, опинився в сінях. Слідом за ним поволі зайшов, щільно причинив і став біля дверей Блюд.
Ярополк обернувся й здивовано поглянув на нього. У сінях не було ні воєвод, ні князя, тільки два вої стояли під стіною. Вої пильно дивились на князя Ярополка, поглянули на воєводу Блюда. І раптом, вихопивши з піхов мечі, кинулися вперед.
У сінях пролунав сполоханий голос Ярополка:
- Що це? Що це?
Він хотів сходами бігти на верх. Але вої вже стали навперейми, піднесли мечі, пройняли йому груди... Воєвода Блюд відчинив двері, ще мить - і два вої, кинувши мечі, вискочили з сіней... Ярополк якусь мить тримався на ногах, потім схитнувся, почав падати й несамовито закричав.
Князь Володимир знав, коли приїде Ярополк, - кілька воїв з його охорони одразу після Треполя помчали до Києва, вночі побували на Горі.
Ще до світання Володимир встав, послав до воріт воєводу, велів - тільки прибуде Ярополк, пропустити на Гору його самого та воєводу Блюда.
Володимир щиро прагнув тепер миру з братом - доста земля Руська напилась крові, Ярополка покарала сама доля, якщо він згодився взяти мир, бути по тому, Русь велика, для обох братів-князів знайдеться в ній місце.
Але він хотів говорити про все це тільки з Ярополком, і хіба при воєводі Блюді, бо той приїжджав посланцем брата, - нехай Блюд, що був свідком їхньої вражди, стане свідком миру.
Через це, коли на світанні почулись голоси в сінях, а воєвода, зайшовши до світлиці, сказав, що біля воріт Гори стоять князь Ярополк, воєвода Блюд та ще дружина, Володимир велів пустити до терема тільки Ярополка й Блюда, а дружину відпустити.
Після цього князь Володимир швидко одягнувся, вийшов у Золоту палату, проминув її й зупинився над сходами, щоб тут зустріти Ярополка.
Він чув, як відчинилися двері в сінях, чув кроки двох чоловіків - либонь, Ярополка й Блюда, - чув, як раптом у сінях стало тихо, щось зашуміло, хтось закричав.
Це був страшний, нестямний крик. Володимир пізнав - це кричав брат його Ярополк; крик цей народжувався внизу, в сінях, але луна вирвалась і на верх, заповнила весь терем.
Князь Володимир побіг. Пізніше він не міг пригадати, як усе сталось: за мить він був у сінях, зупинився, побачив розчинені двері, перелякане обличчя Блюда, що стояв у кутку, два мечі на кам'яній підлозі, а біля сходів князя Ярополка.
Він лежав, заплющивши очі, на камені з надзвичайно блідим, нібито крейдяним, обличчям, щось хотів сказати і не міг - з грудей його била й розтікалась на камені кров.
- Що з князем? - крикнув Володимир, звертаючись до Блюда.
Викинувши вперед руки, що тремтіли від хвилювання, Блюд упав перед Володимиром на коліна, прохрипів:
- Я все зробив, як ти велів... Ми з князем приїхали, прийшли сюди... А два гридні накинулись на князя, вбили...
Він проповз на колінах уперед, до князя Ярополка, заходився бідкатись:
- Княже Ярополче! Скажи хоч одно слово... О горе, горе мені, який страшний світ, страшні люди.
- Встань! - крикнув Володимир Блюду. - Встань-бо! Швидше! Швидше! Де вбивці? Де гридні? Ловіть головників!
Знадвору вбігло кілька воєвод, бояр, прокинулись, забігали дворяни в теремі.
- Гридні! - залунали вже на дворі голоси. - Гей, сторожа, сюди! Головники вбили князя Ярополка! Шукайте їх! Ловіть їх, ловіть!
І, може, Ярополк почув цей шум, може, чуючи смерть, хотів ще раз поглянути на світ і попрощатись з ним.
Він розплющив очі, тьмяним, згасаючим поглядом подивився на стіни, Володимира, воєвод, ніби вони були десь далеко від нього.
- Де я? - запитав він, але й голос це був не його, а якийсь чужий, далекий.
- Ти в Києві, на Горі, це я, брат твій Володимир, стою біля тебе. Я ждав тебе, брате, з миром і любов'ю хотів прийняти... Пощо ж ти мовчиш? Брате Ярополку, відчини свої очі, огверзь уста!..
Але Ярополк уже не говорив, заплющив очі. Обличчя його стало зовсім білим, ще раз ворухнулись груди - і стихли, завмерли навіки. Смерть переступила поріг княжого терема.
 
5
 
Княжі ємці з гридьбою ходили від двору до двору на Подолі, по всіх кінцях Києва, збирали людей і оголошували, що князь Володимир шукає гриднів-головників, які вбили Ярополка, обіцяв винагороду тому, хто їх знайде.
Надвечір головників знайшли - на Оболоні, в хижі смерда Ражби. Побачивши здалеку через душник княжих ємців, що прямували за гриднями, вбивці кинулись тікати в ліси на схилах Щекавиці, надіючись, що, коли стемніє, їх ніхто там не знайде.
Але гридні знали, що їх жде нагорода, не шкодували ніг,

читати