Завантажити

служителів Бога — переконує більшість у реальному існуванні саме їхнього Бога, що кінцевим підсумком має підкорення волі одних людей іншим людям.
На відміну від цього Бог — Надконцентрація Знань — заохочує людину до самовдосконалення. Він не концентрує уваги на власному існуванні, йому не треба приносити ніяких жертв. Він і є, і одночасно його немає. Ми не помічаємо його як, наприклад, не помічаємо повітря навколо себе. Цього бога не треба боятись. Він не обіцяє нічого: ані раю, ані пекла. Він існує сам по собі. Він не залякує майбутніми карами тих, хто в нього не вірує. Більше того, в нього навіть нема потреби вірити.
Вадим зупинився, а потім продовжив свою невеличку доповідь.
— До речі, черговим кроком до інформаційного вдосконалення суспільства я би назвав створення комп’ютерної мережі Iнтернет.
Аналогічно поняттям “матерії“ та “антиматерії” у Матеріальному Всесвіті, знаходять своє визначення й поняття “раю” та “пекла” — позитивна та негативна сторони Інформаційного Всесвіту. Таким чином, можна пояснити хоча б переміщення душ до цих сторін нематеріального світу після матеріальної смерті і навпаки — при народженні людини.
Певен, що між цими двома світами іде обмін. Через носіїв одночасно і матеріального, і нематеріального світів — те, що ми називаємо людством. Саме в нас, людях, поєднується матеріальне та духовне.
Вадим знову зупинився та перебрав папери перед собою.
— Гадаю, що з точки зору цієї гіпотези, людина мисляча появляється в момент, так би мовити, “рівності” обох світів, коли, так би мовити, сили одного Всесвіту дорівнюють іншому.
Зрозуміло, що мова йде не про звичні нам фізичні сили, а про момент рівноваги суми “сил” фізичних та інтелектуальних. Звідси виводжу досить невтішний для письменників-фантастів висновок — у Загальному Всесвіті не існує світів, які були б більш розвинуті за наш: усі існуючі фізичні світи розвиваються паралельно з нашим, й інопланетні прибульці з’являться у нас майже одночасно з нашими посланцями у них.
— Цікаво, — перебив Вадима Олександр. — А як це перевірити?
— Зрозуміло, що відсутність приладів для фіксації проявів Інформаційного Всесвіту не може бути приводом для неприйняття цієї гіпотези. І щоб зайвий раз не просто посилатися на описані загальновідомі явища: янголів, привидів або духів, додам, що ще однією стороною цієї гіпотези є припущення про прискорення стискування Інформаційного Всесвіту та уповільнення розширення його матеріального аналогу. А ось таке уповільнення вже може бути зареєстровано фізичними приладами. Однак це, гадаю, відбудеться дещо пізніше.
— У мене все, — закінчив доповідач. — Чекаю виваженої критики.
На деякий час за столом запанувала тиша.
Слово взяв Віктор.
— Мені б хотілось повернутися до поняття Бога. Вадиме, парадокси життя відомі: і я не здивуюсь, якщо, через деякий час після поширення гіпотези, у цього Бога-Надзнання з’являться несподівані “помічники”, які почнуть використовувати і такого Бога у своїх інтересах, із метою звичайного викачування грошей…
Анатолій подивився на хлопців. Він інтуїтивно відчув неординарність гіпотези. Він відчув також, що звичний плин їхнього життя може змінитися.
— Досить великий обсяг інформації, — сказав він. — Гадаю, що буде доцільно оперативку на сьогодні закінчити. По-перше, є поточні невідкладні справи, а, по-друге, за день ми трохи поміркуємо над цим питанням і ввечері зможемо зібратися знову.
— Слушна пропозиція, — підтримав Віктора Олександр. — Я сьогодні займаюсь виготовленням детектора проїжджаючих автомобілів…
— У нас з Толею розробка детектора присутності для керування освітленням під’їздів будинків, — доповів Вадим.
— На жаль, сьогодні моя черга виконувати представницькі функції: я у міськвиконком, — зітхнув Віктор. — До речі, не забувайте про виборчу технологію. Те ж, до речі, торкається і робота…
;
;
/*-------------------------------------3------------------------------------*/
;
День пройшов як звичайно. Хлопці напружено працювали над своїми завданнями, одночасно обмірковуючи питання, які були підняті зранку.
Віктор у приймальнях виконкому не просто так чекав на прийоми. Він не гаяв часу і писав щось у своєму маленькому блокнотику.
Сашко старанно паяв розроблену раніше схему, але час від часу припиняв цю майже механічну роботу та також щось записував на клаптику паперу, який лежав поверх схеми.
Вадим з Толею працювали за робочим столом на “полігончику” — спеціальній платі для перевірки працездатності розроблених схем. Вони впаювали деталі, перепаювали, вносили зміни до конструкції, обмінювалися думками.
Кожен із чотирьох хлопців відчував, що ранішня розмова значить дещо більше ніж просто викладення цікавої гіпотези. За цією ідеєю можуть бути відкриті нові, досі невідомі можливості. І кожен по-своєму готувався до вечора: Вадим — захищати свої висновки, а інші хлопці шукали слабкі місця та, у свою чергу, намагались розвинути ті положення гіпотези, із якими погоджувались.
Після обіду

читати