Завантажити

вони тепер розуміли це питання, спробувати ризикнути й розробити щось на зразок системи впливу на біороботів із метою загальної зміни їхнього світосприйняття.
Кожен із них розумів, що будь яка, навіть найдосконаліша, система виборів усе одно буде знаходитись під контролем зацікавлених владних структур. З усіма наступними наслідками для простого народу, бо кермо влади завжди використовується задля власних інтересів владарів.
У країні, в якій вони жили, в якій після десятиріч панування “загальної” власності відбувся несправедливий, примусовий перехід до приватної, в якій суспільство різко розшарувалось і “нові багатії” почали відкрито хизуватися предметами розкошу. Колишні “комуністичні” бюрократи швидко перейняли кримінальні прийоми, і до влади, яку мали, додали ще гроші. В цій країні абсолютна більшість нових підприємців збагатіла на звичайнісіньких крадіжках та так званої приватизації, причому далеко не кожного можна було схопити за руку. Та цього, власне, і не робилось: рівень загальної корумпованості перейшов усякі межі. Гроші практично вирішували все.
Зацарювала безвідповідальність та некомпетентність владних структур. Такі риси характеру як доброта та чесність виявились непотрібними. Членам суспільства масовано нав’язувалась психологія споживача. Безправного споживача.
Масштаби дрібних крадіжок перекривались привласненням підприємств. Чиновники богували всюди. Приймались такі закони та постанови, які вже через декілька тижнів змінювались. Одні законодавчі акти відмінювали інші. Правове поле було аморфне і до того тлумачилось будь як. Судді купувались та перекупувались. Якщо дрібних злочинців ще якось ловили, то великі злодії відчували себе хазяями положення.
Люди стали заводити собі собак, але не з любові до тварин, а з причини забезпечення особистого захисту. На перших поверхах багатоповерхівок з’явились грати — символи в’язниці. За кваліфіковану роботу платились копійки.
З екранів телевізорів розповсюджувались похіть, насильство, підлабузництво, серед нестримного потоку реклами поширювалась сіра масова культура біороботизму.
В цій обстановці передвиборча кампанія набрала обертів, теле-радіореклама забруднила ефір, місто розцвітилось папірцями.
Анатолій, який сидів за комп’ютером, відкинувся на спинку стільця.
— Ну, зробили ми йому програму передвиборчих дій. Я сьогодні був на базарі: можу підтвердити, що цей кандидатик працює і, здається, досить вдало. Покупці купують на декілька копійок дешевшу картоплю та нахвалюють його. Мовляв, якщо він зараз дбає про них, то не забуде, коли буде обраний.
— Забуде. Це як пити дати, — сказав Олександр, не відриваючись від припаювання деталі в схемі. — Його батечко спати не буде та думати, як найшвидше повернути вкладені гроші.
— Народний депутат — це лише назва, прикриття, — погодився Вадим, який поруч з Олександром вивчав роботу схеми за ввімкненим осцилографом. — А на ділі це — система придбання пільг та розширення власних можливостей для збагачення.
— Дійсно, — підтримав його Віктор, припинивши перебирання паперів. — Візьміть відомі факти: простому виборцеві не можна навіть зайти з дружиною в одну кабінку для голосування — закон забороняє, а так звані депутати “багатоверстатники” безсоромно голосують за себе та того хлопця. І нічого… Сходить з рук.
— І не просто голосують, — перебив його Вадим. — Якби вони просто тисли на кнопки. Але ж вони таким чином приймають закони, які треба виконувати і за якими належить жити тим, кому це все заборонено їхнім законом…
— Може нам самим податися в депутати? — запитав Олександр.
— Сашко, невже ти хочеш стати таким? — відповів запитанням на запитання Вадим.
— Ну, ми будемо вести себе по-іншому, — відкинувся на стільці Олександр.
— Існуюча система нікому не дозволить вести себе по-іншому, — сказав Вадим. — Або ти ведеш себе правильно і насолоджуєшся парламентським життям, або суб’єкт, в разі грубого порушення цих правил, фізично зникає: немає людини, немає і проблеми. Думаю, що тобі не треба нагадувати про численні вбивства. І навіть не тих, хто невдоволений системою, тобто тих, які безпосередньо загрожують їй, а просто невдоволених розподіленням невеличкої влади та дрібних коштів.
— Висновок — або ведеш себе як “положено”, або… — підбив підсумок Анатолій.
— Або міняєш суспільство? — запитав Вадим і пояснив: — Це я в продовження розвитку обговорення гіпотези…
— А дійсно, хлопці, чому б нам не взятися до розв’язання великої задачі, — підтримав Вадима Анатолій. — А то все займаємось якимись дрібницями…
— На велику задачу потрібно велике фінансування… — зітхнув Сашко.
— Гроші дійсно потрібні, — підтвердив Вадим. — А може попрацюємо мозком інтенсивніше? Уявіть тільки перспективи…
— Шкуру ведмедя, тобто розглядання перспектив, будемо ділити пізніше, — перебив його Віктор. — Зараз потрібно остаточно з’ясувати: чи під силу нам таке завдання…
— Спробувати не завадить, — сказав Анатолій. — Дійсно, в нас нема стільки грошей, щоб

читати