Завантажити

у світі центр підслуховування. Достатньо сказати, що він оточений подвійною триметровою огорожею, понад якою у декілька рядів натягнутий колючий дріт. Між цими огорожами знаходиться ще одна, із п’яти тонких дротяних ниток, через які пропущений струм високої напруги. До того, простір між огорожами додатково, час від часу, патрулюється охоронниками із собаками. На даху приховані телекамери для споглядання за усім, що відбувається внизу навкруги будівлі. Крім цих телекамер на даху встановлено різного типу антени.
Через два тижні після початку незрозумілих передач до кабінету начальника Управління телекомунікацій та комп’ютерних служб Вільяма Годріча зайшов черговий по Управлінню Сем Джош.
— У відповідності з директивою про контроль діяльності нових короткохвильових радіостанцій доповідаю, що зафіксовано роботу невідомого радіопередавача, сер, — доповів він. — Місце знаходження — Маріуполь, Україна. Це не схоже ні на що. Змінюється частота, поляризація, інколи змінюється потужність, виходи в ефір спорадичні.
;
/*Директива АНБ з 2000 року спрямовувала відповідну службу на виявлення будь-якої нової радіостанції по всьому світу. Необхідність такої директиви була зумовлена значним зменшенням кількості аматорських радіостанції через розвиток Інтернету.*/
;
— Україна, Маріуполь? — із подивом запитав його Годріч і відкинувся на стільці.
— Так, сер. Це південний схід Європи.
Вільям Годріч повернувся до комп’ютера, декілька разів поклацав мишкою і на моніторі з’явилась карта України.
— Це досить велике місто біля Азовського моря. Позначені невеличкі ракетні установки поруч. Цивільний аеродром та практично знищений військовий аеродром. Два великих металургійних заводи, машинобудівний завод.
— Однак саме там працює невідомий радіопередавач.
— Що ви пропонуєте?
— Якщо ви дозволите, ми передамо свої дані до дешифрувальників у групу “А”. Можливо, що там, в Україні, хтось працює над ефективною системою шифрування…
— Не думаю, щоб там хтось працював над таким питанням, — почав уголос розмірковувати Годріч. — Для таких досліджень потрібно велике фінансування, а вони там живуть від кредиту Світового Банку до кредиту Міжнародного Валютного Фонду і чекають не дочекаються наших грошових грантів, — він посміхнувся власній гостроті.
— Ви добре знаєте, що кредитів чекають урядовці. А це країна колишнього СССР, в якій і досі залишається багатий інтелектуальний потенціал. Саме тому ігнорувати цей передавач ми не можемо, — вів своє Сем.
— Добре. Віддайте свої матеріали до дешифрувальників. Хай попрацюють. Може щось і знайдуть.
— Так, сер, — відповів черговий.
Дешифрувальники свою справу знали добре: до їхніх послуг були найпотужніші комп’ютери у світі. Але після тижня роботи вони дали свій висновок: зафіксовані радіопередачі не є кодованими сигналами для передачі звичайної інформації. Хоча після розкладу декількох модульованих сигналів і були зафіксовані окремі слова на українській мові (довелось попрацювати і мовознавцям), наприклад, “закрити очі”, однак на думку фахівців це було щось на зразок випробування нового не потужного способу передачі в середньохвильовому діапазоні, який останнім часом значно поступався більш економічним та недорогим в експлуатації станціям FM-діапазону.
— Ось, бачите, — сказав Годріч Сему Джошу через тиждень. — Питання виявилось досить простим: якісь дилетанти намагаються відродити ефективні передачі на середньохвильовому діапазоні.
— Це зрозуміло, але невідомо на що це їм потрібно? — запитав його Сем.
— Я поцікавився і цим, — спокійно відповів Годріч. — Тиждень тому я говорив, що там, в Україні, мають певні фінансові проблеми. Спеціалісти з електроніки стверджують, якщо мати ефективний сигнал цього діапазону, то можна приймати його на звичайнісінькій детекторний приймач, без використання батарейок. Мінімальні габарити приймача, його дешевизна дозволять повністю покрити витрати на роботу існуючої, старої, не модернізованої станції. А там, схоже, якраз проводяться роботи по модернізації. Нове — це добре забуте старе.
— Ясно, сер, — відчеканив Сем. — Дозволите йти?
— Так, я вас не затримую.
Сем вийшов із кабінету начальника. Він, як завжди, пішов через прохід до оперативних підрозділів, дійшов до середини коридору “С”, кивнув знайомому офіцерові охорони та піднявся ліфтом на свій поверх.
Пояснення Годріча не задовольнили його. Він сам аналізував ці прийняті сигнали та відчував їх зовсім інший характер. На перший погляд це був звичайний “білий шум”, але його хвилювали слова, точніше зміст слів: накази… Вони не були словами радіопередачі у прямому розумінні слова, тобто їх не можна було почути як звично, бо вони, після демодулювання були уповільнені утричі і не знаходились у звичному режимі прослуховування. Сем знав цей ефект: це було схоже, коли запис на магнітофонній стрічці, записаний на більшій швидкості, поставити на відтворення на меншій швидкості.
Він подумав, що поведінка хлопців із дешифрувального відділу схожа

читати