Завантажити

взагалі до творчої діяльності, — продовжив раніше розпочату тему Володимир Іванович, батько Анатолія, коли батьки, після сніданку, зібрались вранці біля будівлі басейну. — Я за те, щоб рішуче зламати існуючу практику, коли винахідник змушений доводити бюрократам корисність свого винаходу. Одним з головних завдань держави повинно бути створення умов, коли бюрократи від винахідництва будуть змушені самі бігати за винахідницькими грошима. Зміст моєї пропозиції такий — реєстрація всіх винаходів повинна проводитись безкоштовно. А от вже кошти від впровадженого, підкреслюю, від впровадженого, винаходу в розмірі, скажімо, від одного до п’яти відсотків щорічно повинні поступати на рахунок патентної установи. За ці гроші установа сама повинна підтримувати дію патенту, сповіщати про це винахідника, і повідомляти про хід впровадження винаходу. Саме ця установа повинна всіляко розповсюджувати винахід по підприємствам. Справа проста: чим більше впроваджень тим більше грошей надійде на рахунок установи. Саме таким повинен бути справжній державний підхід, справжня державна позиція у справі винахідництва.
— Пропозиція слушна, дуже слушна, — підтримав його батько Вадима, Андрій Васильович. — Але де ж ви бачили бюрократів, які б намагались працювали по-справжньому?
— Відповідально, — уточнила Наталя Костянтинівна, мати Сашка.
— І не говорить, бюрократизм — це дуже болюче питання. Вітя якось розповідав мені, як наші хлопці пропонували вирішити цю проблему, коли починали створювати свою фірму. Ти пам’ятаєш, Тарасе? — звернулась Надія Анатолівна до свого чоловіка.
— Дуже добре пам’ятаю, — відповів Тарас Володимирович. — Вони пропонували ввести такий порядок, при якому кожному чиновнику треба надати право можливості виконувати не тільки свою роботу, але і роботу колег незалежно від посадових функцій. Зрозуміло з відповідним відрахуванням з платні того, хто не може, або не хоче виконувати роботу. Тобто створити реальні умови для скорочення кількості чиновників, при умові виконання усього обсягу роботи.
— Я також пам’ятаю. Сашко якось у розмові наводив приклад, — Костянтин Корнійович подивився на дружину і та ствердно кивнула. — Якщо в кімнаті якоїсь установи знаходяться дванадцять осіб, то троє чи двоє добре працюючих чиновників можуть, для початку замінити когось, а, може, і всіх дванадцятьох. За кожного заміненого виплачується до п’ятдесяти відсотків його платні тому, хто виконує роботу. Після чого треба почекати, коли залишаться працювати троє, двоє, а може і один працівник. За той розмір платні, який складеться в результаті такого скорочення.
— І я пригадую, — сказала Віра Іванівна. — Вадик розповідав, що чиновник, який вирішить нормально працювати і заробляти, ставить до відома керівництва контори про намір виконувати роботу колеги, або колег. Після цього лінивий колега тимчасово переводиться на іншу роботу. При успішному ході роботи місце, або місця звільняються, а частина зекономленої платні додається до платні активного працівника.
— Бюрократи завжди виживали тільки тому, що з ними боролися ззовні, — підтримала тему Марія Петрівна, мати Анатолія. — Треба ініціювати процес зсередини. Тобто прищепити “сироватки працьовитості та доброзичливості” кожному бюрократичному організмові, щось на зразок винайдених Паркінсоном ліків нетерпимості. Після такої “вакцинації” той, хто видужав не буде розводити тяганину, не буде перекладати свою роботу на інших, а почне роботу в темпі. У нас, в Україні.
;
/*Паркінсон Сіріл (1909-1993) — публіцист-сатирик, автор загальновідомих протибюрократичних законів.*/
/*Нетерпимість — за Паркінсоном добувають з крові армійських старшин. Складається з двох елементів: “а можна і краще”та “ніяких виправдань”.*/
;
— І з американською посмішкою, — додав її чоловік, Володимир Іванович.
— До речі, про Україну, — сказав Тарас Володимирович. — Мене дуже турбує політична ситуація в країні. Вибори йдуть за виборами, а краще жити не стає. Депутати, так би мовити, рясно засівають правове поле країни юридичними реп’яхами, а потім виходять на правову прополку, тобто змінюють одні статті законів, додають другі, редагують інші. Може я дещо і перебільшую, але скажу, що мені невідомий такий закон, який би одразу став працювати нормально, без внесення до нього змін та доповнень. Пропоную ввести таку законодавчу норму, щоб депутатам, які протягом року голосують за зміни до першого з раніше ухвалених ними же законів знижати зарплатню на десять відсотків. І так само робити за кожний змінений закон аж до прожиткового мінімуму. Коли такий депутат ще буде “виживати” на таку зарплатню протягом більше кварталу, то автоматично звільняти його з “вовчим білетом”, бо таким чином він доводить, що існує на зовсім інші прибутки. А ви тільки подивиться як вони приймають закони! Закони, за якими нам потрібно жити. У залі парламенту депутати-багатоверстатники тиснуть кнопки за прийняття законів. А де інші, так би мовити, народні представники? Чим вони займаються? Де саме і як вони представляють

читати