Завантажити

бюрократи від комуністичної ідеї не хочуть, не можуть і ніколи не будуть використовувати вже набутий досвід своїх попередників! Вони намагаються “спілкуватися” з народом через трибуну Верховної Ради, газетки та мітинги у великих містах! Паразитуючи на ностальгічних настроях пенсіонерів, вони панічно бояться спілкуватись та працювати з живими, реальними робітниками в колективах. Що це, як не зрада ленінських засобів боротьби? Дрібні політиканчики замість теорії розвитку сучасного комуністичного руху підсовують нам ідею реанімації СРСР. Наяву маємо ідеологічну зраду.
І тут варто сказати про профспілки. Більших зрадників робочого класу за останні роки, роки невиплачених зарплат, роки несамовитого наступу на права трудящих і уявити неможливо! Вони гірші за, вибачте, повій, бо беруть гроші з трудящих, а віддаються власникам підприємств. Загальновідома “школа комунізму” насправді виявилась звичайнісінькою школою бюрократизму, підлабузництва, адміністративної мімікрії. Кожен з цих “захисників” повинен понести історичну відповідальність за відмову від захисту інтересів робочого класу. Наяву маємо зраду матеріальних інтересів трудящих.
Володимир Іванович перевів дух.
— Повертаючись до теми комуністичної партії. Характерною її рисою є маріонетковість. Комуністичні бюрократи другого та третього ешелонів, а саме вони зараз сидять у Верховній Раді, не вміють діяти самостійно. Характерним штрихом цього було волання одного партійного функціонера при розгляді одного з військових питань: “Натовські танки будуть під Воронежем!”. Тобто, так званого українського комуніста, якщо не задовольняють, то якось влаштовують ці ж самі танки під Львовом. Звідси видно чиї інтереси захищають так звані комуністи. Ця партія, втім, як і усі інші, не використовує профспілки, випробуваний інструмент боротьби за права трудящих. Адже будь-яка партія може скористатись виборністю керівників профспілок для подальшого використання цього справді ефективного інструменту.
— Всі сучасні українські партії створено під невелике коло політиків, — вступив у розмову Андрій Васильович. — І вони відображають інтереси окремих груп, кланів, а не класів. Тобто, по великому рахунку, це взагалі не партії. Цілком згоден, що доказом цього є нескінченна балаканина на шпальтах газет, в парламенті, в радіо і телеефірі і повна відсутність реальної роботи внизу в колективах.
— Так, “комуністичні” бюрократи союзного зразка досить довгий час мали владу, і, після своєї перебудови, забажали органічно додати до влади пряму її ознаку — власність, — підтримав товаришів Тарас Володимирович. — Однак мені здається, що вони переоцінили свої можливості. І тепер тим, хто в результаті всіх перипетій прихватизації загарбав цю саму власність, потрібно нове, модернізоване, кріпосне право; потрібен старий поліцейський порядок.
— Як би там не було, незважаючи на багатогранність розвитку політичних процесів, політики все одно є лише одними з приводних коліщат механізму влади, який просто змушує палко бажати керування масами інших коліщат, — додала Марія Петрівна.
— Так, керують шляхом обіцянок, — сказав Тарас Володимирович. — Ще один варіант оцінки діяльності — давати відповідну оцінку після закінчення строку перебування при владі.
— Оцінки — оцінками, а в житті людини найбільше важить тільки творчість, — знову привернув увагу до теми творчості Володимир Іванович. — І саме та творчість, яка в свою чергу дає поштовхи до розвитку творчості інших. Я читав, що японський підприємець, капіталіст, засновник компанії “Омрон”, Татеїсі Кадзума у творчих пошуках форм людського суспільства пішов навіть значно далі наших “патентованих” комуністів. Процитую напам’ять: “я роблю все, що залежить від мене, щоб направити “Омрон” по шляху гуманізму”.
;
/*Кадзума Татеїсі (1900-1991) — підприємець, автор теорії історичних інновацій, Нового Суспільства. В своїй книзі “Вічний дух підприємництва” писав: “Біля 2025 року почнеться ера автономності, перехід від суспільства, яке знаходиться під контролем свідомості (воно виникло в період колективного суспільства, до “природного” безконтрольного суспільства. Ми впритул підійдемо до ери великих перемін, в якій назавжди щезне боротьба за виживання, а отже, за панування на собі подібними. Шляхом досягнутого до цього часу найвищого рівня психології кожна людина зможе поступати автономно, не відчуваючи тиску суспільного контролю. Залишиться лише одна цінність як така: створення чогось нового.*/
;
— Так, — після нетривалої паузи сказав Тарас Володимирович. — Японський підприємець на практиці, як може, впроваджує ідею загального щастя людства. На відміну від наших політико-теоретичних імпотентів, які за роки знущання над народом не знайшли нічого кращого, як єзуїтські повідомляти тому ж народу з різних трибун, що над ним знущаються.
— Але далеко не всі західні підприємці підтримують ідеї Татеїсі Кадзумі, — продовжив думку Володимир Іванович. — Не помилюсь, якщо буду стверджувати, що майже всі західні підприємці взагалі не

читати