Завантажити

для цього можна використовувати будь-яку іншу мову з набагато більшою сферою вжитку; беруться під захист так звані “рускоязичниє”, а насправді зрусіфіковані; створюються слов’янські союзи, з яких геть виключаються поляки, чехи, словаки, лужичани, серби, болгари, хорвати, словенці, македонці, босняки, чорногорці і залишаються тільки білоруси, росіяни, українці, тобто ті з слов’ян, які безпосередньо перебували під імперським тиском.
— Якби у Кремлі були розумніші, то дійсно зайнялись би розв’язанням слов’янського питання. Добре відомо, що всі імперії світу розпадались. І завжди будуть розпадатися, адже ніякий правитель ніколи не зможе керувати думками кожного окремого громадянина. Дійсно, на даний момент існує засвоєна всіма східними слов’янами величезна територія, яка офіційно на міжнародному рівні закріплена за Російською Федерацією. На цій основі і треба об’єднувати зусилля всіх слов’ян. І не в ім’я колишніх та прийдешніх імперій, а в ім’я розвитку величезного культурного вектору, який властивий саме слов’янам. Взагалі йдеться про світову культуру, в яку кожен народ вносить свої досягнення, свої культурні надбання. Можливо, суттєвим кроком до об’єднання слов’ян стане розробка загальнослов’янської мови об’єднаними силами всеслов’янського колективу лінгвістів-філологів, на базі первісної слов’янської.
— Цілком згодна. А зараз на теренах України створюються штучні партії, союзи, які базуються на мовному, ніби то “слов’янському”, а насправді великодержавному імперському принципі, — спробувала поєднати теми Віра Іванівна. — Взяти хоча б Кримську область...
— Автономію, — уточнив Тарас Володимирович.
— Та яка там автономія, — махнула рукою Віра Іванівна. — Право на автономію несподівано отримали нащадки тих, хто масово переселявся на Кримський півострів, колишні військовослужбовці, серед яких, не виключено, є і ті, хто виселяв кримчан...
— Історія Криму досить складна, — сказав Володимир Іванович. — Тут були і скіфи, і античні греки, і готи, і гуни, і хазари, і печеніги, і татари, і слов’яни, по-більшості — українці... Хоча можу погодитись, більше прав на культурно-національну автономію мають не ті, кого переселяли...
— Щось ми дуже захопились політикою. Починаємо трохи гарячково обговорювати питання, — сказала Наталя Костянтинівна і попрямувала до басейну. — Пропоную трохи охолонути.
;
;
/*-------------------------------------89----------------------------------*/
;
— Ви нас обманюєте — вплив не працює, — сказав Бродерік, коли хлопці зібрались наступного ранку. — Ми спробували повторити і у наших фахівців нічого не виходить. Ви змушуєте нас застосовувати дещо інші методи…
— Ніхто вас не обманював, — перебив його Олександр. — Ви ніяк не хочете зрозуміти головне. Ми з’ясували, що існує природний захист від користування впливом лихими людьми. Вплив працює лише тоді, коли їм користуються оператори, які безумовно довіряють один одному. Не вірять, а саме довіряють. Якщо хоч одна людина не буде довіряти, то механізм не буде працювати. Можете спробувати або з нами, або з деким іншим, якщо в вашій країні існують люди, що безумовно довіряють один одному.
— Ми про це намагаємось вам сказати з самого початку, — продовжив Вадим. — Відверто кажучи, саме цьому ми нічого від вас не приховуємо.
— Може це прозвучить смішно, але мабуть недарма споконвіку йдеться, що добро завжди перемагає зло, — додав Анатолій.
“Що ви збираєтесь робити?”
“Наскільки мені відомо, зараз потрібно відтворити дію впливу з нашими людьми.”
— Те, що ми робимо — далеко не є казками, — відрізав командир бази.
— Ми добре розуміємо, що вплив є реальним, — сказав Віктор. — Але усіма можливими способами намагаємось довести вам природну захищеність впливу.
“Чиї накази ви виконуєте?”
“Нам, військовим, наказано працювати з найвищим керівництвом розвідки.”
— Як я зрозумів, ви стверджуєте, що природною захищеністю впливу є довіра між операторами, — сказав Бродерік.
— Саме так, — підтвердив Олександр. — Взаємодовіра.
“Наші експерименти по використанню впливу закінчились цілковитою невдачею, — роздумував директор ЦРУ, дивлячись на екран монітора. — Аналітики схиляються до думки, що ці хлопці не брешуть, що існує своєрідний захист від “несанкціонованого” використання. Звідси витікають два логічні висновки: перший, шукати в наших лавах людей, які б довіряли одне одному... Дуже складно. Адже наше суспільство фактично базується саме на взаємній недовірі, на гострій конкуренції, на бажанні за будь-яку ціну вирватись вперед, стати лідером. Тобто, якщо ми не знайдемо таких людей, то другий висновок такий: потрібно використати той матеріал, який в нас вже є, потрібно змусити цих хлопців виконувати наші накази. Тобто, керувати дистанційно. ”
“Які методи заплановано застосувати?”
“Як крайня міра — методи примусового виконання наших наказів.”
“Використання наших батьків?”
“Так.”
— Що ж, ми ретельно вивчимо ваші заяви, — командир бази немовби забув про свій рішучий початок розмови.

читати