Завантажити

чергування ще далеченько.”
Досвідчений Армітстед шостим чуттям відчував тиху ходу годинника: час скоротився ще на дванадцять довгих секунд...
Він закрив очі та почав рахувати секунди у зворотному напрямку: двадцять вісім, двадцять сім, двадцять шість... На п’ятій він зупинився і коротким поглядом на циферблат перевірив себе.
Сержант залишився задоволеним: його внутрішній секундомір не схибив.
Він швидко окинув зображення на моніторах. Нічого не змінилось. Все йшло нормально.
Один.
Два.
Три
Чотири.
Через секунду Армітстед автоматично, краєм ока, подивився на годинника і відмітив: рівно дванадцята.
Рядовий Спікнелл в кімнату не зайшов. Зайшли Додман та Маскам.
— Рядовий Додман, подивись, що там зі Спікнеллом, а то ми тут будемо чекати каву до другого пришестя.
Додман негайно направився виконувати наказ.
— Пане сержанте! — почувся його схвильований голос. — Пане сержанте!
— Рядовий Маскам, — сержант звернувся до Маскама. — Приглянь за обстановкою. Я на хвилинку.
Вже через вісім секунд він був у кімнаті відпочинку, де побачив Додмана, який схилився над бездиханним Спікнеллом і перевіряв наявність пульсу.
— Як він? — коротко спитав сержант.
— Пульсу, здається, немає, — коротко відповів рядовий.
— Негайно роби штучне дихання. Я — доповідати. Пришлю тобі на допомогу Маскама, — одразу розпорядився старший і кинувся до місця чергування.
— Пане полковнику, — схвильовано почав свою доповідь сержант. — Надзвичайна подія. Рядового Спікнелла хвилину тому знайдено у кімнаті відпочинку без ознак життя. Додман і Маскам роблять зараз йому штучне дихання. Чекаю ваших розпоряджень.
— На базі відчувається щось підозріле? — запитав полковник.
— Наскільки я можу судити, — продивися екрани Армітстед, — поки що все спокійно.
— З’єднай мене з Бродеріком.
— Полковник Бродерік, вас викликає полковник Коркері. Полковник Бродерік на зв’язку.
— Полковнику Бродерік, прошу негайно підсилити загальну охорону бази. Особливу увагу приділить вашим гостям.
“Програма втечі не запустилась.”
“Треба негайно з’ясувати обставини.”
“Рядовий Спікнелл.”
...
“Рядовий Спікнелл!”
...
“Рядовий Спікнелл!!!”
...
“Треба заспокоїтись. Сержант Армітстед. Що трапилось?”
“Нештатна ситуація: рядовий Спікнелл без ознак життя.”
“Що вже зроблено?”
“Я доповів по команді. Наказано підсилити охорону бази.”
“Галас вже здійнявся.”
“Спікнелл або мертвий, або непритомний.”
“Вплив не міг так подіяти. Половина Маріуполя абсолютно спокійно перенесла дію впливу без жодного ускладнення.”
“Тоді вирішуємо, що робити далі.”
“Відкласти втечу ми не можемо.”
“Запускаємо первісний варіант втечі.”
“Спробувати взаємодію із нашими батьками не встигаємо.”
“Доведеться всі випробування відкласти на потім.”
“Не будемо гаяти часу.”
“Полковник Бродерік. Скільки на базі літаків, гвинтокрилів та автомобілів?”
“На даний момент: вісімнадцять літаків, шість гвинтокрилів та близько двохсот одиниць автотехніки.”
“Блок стеження: негайно вимкнути всю апаратуру.”
“Усьому персоналу бази. Негайно підготувати до польоту усі наявні літаки та гвинтокрили. Зібратись у групи по кількості автомобілів. Всім, хто залишиться без рухомого засобу, об’єднатися у групи по десять чоловік. Полковник Бродерік, виконуйте наказ.”
;
;
/*-------------------------------------95----------------------------------*/
;
Через кілька хвилин усі полонені зібрались у холі. Хоч батьків і було розбуджено майже серед ночі, але вони, прослухавши короткі необхідні пояснення своїх дітей щодо негайної втечі з полону, одразу погодились з загальним планом екстрених дій.
— Через декілька хвилин ми віддамо наказ солдатам негайно вирушати на всіх рухомих засобах у визначених напрямках, — почав викладати деталі плану Віктор. — Літаки, гвинтокрили та автотехніка рівномірно розподіляються по дузі схід — південь — захід. Основний напрямок — Мексіка.
— Пропоную вирушити автомобілем до Ель Пасо під прикриттям масових цілей, а там пересікти кордон, — запропонував Олександр.
— Згоден, — підтримав його Вадим. — Літаком дуже небезпечно. Не виключено, що зопалу військові почнуть збивати все, що перетинатиме кордон з Мексікою. Але в Ель Пасо нас можуть зафіксувати камери спостереження, наприклад, при перетині кордону. І вся операція прикриття може піти нанівець.
— А якщо використати тунелі, — пролунала несподівана пропозиція від Анатолія. — Десь я читав, що існують таємні підземні тунелі, які риють мексіканці для нелегального перетину кордону зі Сполученими Штатами. Тобто, їдучи вздовж кордону на відстані кілометру, ми можемо “намацати” такий тунель.
— Це — добре, — схвалив пропозицію Вадим. — А що будемо робити з автомобілем?
— А ми будемо міняти автомобілі якнайчастіше, — сказав Віктор. — Будемо користуватись місцевими авто.
— Це вже краще, але на нас все одно можуть вийти, хоча і трохи згодом, — все ще сумнівався Вадим. — Тим

читати