Завантажити

рамках будь-якого соціального чи державного утворення.
Дуже скоро він зрозумів, що в цих особистих Афінах йому доведеться де з чим рахуватися. Афіняни, які, як і мій небіж, але в трохи ширших за власну персону масштабах, займалися політикою народовладдя з ранку до вечора, як відомо, мали неподалік від міста копальні, де раби видобували срібло – чим демократи і жили! Покахонтес же, який із моменту прокидання і до самого глибокого засинання раннього вечора (по можливості, найпізніше - о десятій вечора, що для киянина – майже злочин) неусипно боровся за високі ідеали індивідуальної свободи абсолютно від усього, отож і він повинен був мати рабів, які мусіли забезпечувати демократію його паразитування на тілі української держави.
І треба сказати, що такі раби були. Цю функцію, як не складно здогадатися, виконували батьки. Передовсім, мама Люда. Саме цей щасливий фактор і забезпечував республіку Покахонтеса всім необхідним для подальшої розбудови його всіх решти особистих свобід.

18. Скільки сонць у Космосі?

Сказати, що мій небіж був егоїстом із егоїстів – це все одно що просто промовчати. По його царственному погляду, по будь-якій із його дій (адже він не завжди сходив з висоти свого становища до вербального спілкування з плебсом, серед якого йому доводилося мучитися в цьому житті) було видно, наскільки вся оточуюча цивілізація, незважаючи на своє неймовірне розмаїття, безнадійно відстала від того, що вдалося йому особисто. І вона видавалася йому настільки примітивною, що навіть не заслуговувала на увагу й подальше вивчення.
Дійсно, і навіщо вчитися всяким аборигенським відсталостям, коли ти – сама довершеність? Усі ми вчимося. Якщо чесно сказати, то мало того, що немає нічого, чого б не було раніше, як сказано в Еклезіасті, але будь-яким навичкам у будь-якій сфері, в тому числі й у царині людського спілкування, ми навчаємося в інших. Це звідтам ми беремо еталони. Звідтам ми наслідуємо кумирів, аби якоїсь миті їх перевершити. Це там, і тільки там – від інших досвідів й від інших людей - ми вчимося всьому від найпростішого до найскладнішого.
Але що робити, коли ти сам еталон, кумир, довершеність, повна гармонія всього, всіх і вся? Якщо це так, скажу вам, то нічого більше робити і не треба. І Покахонтес був саме такою людиною. І нічого дивуватися, що майже нічого, крім щоденних традиційних рухів душі і тіла, вироблених ним самим, він так і не робив. Додуматися до того, що ти сам і є ідеалом цієї світобудови не складно. Але втілити цю ідею в життя на практиці можна винятково лише самотужки. Якимось чином Покахонтесу це зробити все-таки вдалося. Зрозуміло, що якщо ти – еталон, і ніщо і ніхто в зворотньому тебе вже апріорі не здатен переконати, то далі нічого іншого, як існувати всередині себе самого, задля самого себе і ресурсами винятково ж самого себе не залишається.
Арістотель помилково гадав, що Сонце обертається навколо Землі. І саме тому Копєрнік і Галілей, які намагалися спростувати цю нісенітницю, вельми схожу на правду, зазнали переслідувань і навіть краху. Я в київській квартирі на кшталт Копєрніка неодноразово був переслідуваний - і самим Покахонтесом, і його рабами. За крамольну думку, яка здавалася мені істиною, що центром Всесвіту не є не тільки Льоня, а – й жодна інша людина.
То була очевидна єресь з мого боку. І тому-то щире каяття у власній неправоті вряди-годи рятувало мене від шибениці та тортур сестриних сліз. Згідно з уявленнями клану Капіц, Льоня, і тільки Льоня, є центром планети Земля. І другого такого чи будь-якого іншого, вигаданого там центру за живого існуючого центру «нє відать»! Льоня, і тільки Льоня, є мірилом всіх речей. Для Льоні і тільки для нього існують, принаймні, ті нещасні, які генетично є найближчими Льоніними родичами. Ми всі, мовляв, не свобідні, а створені, щоб Льоня був свободний. Але зате Льоня свобідний від всіх і усього. Потенційно агресивний і небезпечний для Льоні оточуючий світ – ето древній мір, який оточує їхні Афіни, намагаючись задушити свободу їхньої дитини, - спокійно і безхмарно дожити до глибокої старості. І тому всі і вся, що є тільки прогресивного і тверезомислячого в нашому славетному роді, мають оберігати Льончика від соблазнів, спокус і решти агресивних намірів із боку.
У принципі, політика родинного раболєпія давала свої плоди. Голова Покахонтеса з дня на день здіймалася з усе більшою погордою. Речі і люди довкола ставали все менш значущими. Синові сентенції за обідом – все вражаючішими. Свобода – все всеохопнішою. Життя – все кращим. То була перемога не так персонально Льонина, як абсолютної свободи над абсолютним же її носієм.
Ви можете уявити собі, що відчули славні мешканці Афін, коли на горизонті нарешті з’явився суперник, якого Афіни не могли перемогти за визначенням – Спарта. Себто особа протилежної статі на ім’я Гдабона Махстель. І можете собі уявити, що закричали раби, коли напіввільний громадянин, автор оцих рядків, одного з вечорів піднявся на подіум і заявив: раз Спарту не можна проігнорувати, отож вона має

читати