
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
втикану мушками-зірочками родзинок, до власної середини.
- Як це, «здається»? Кому «здається»? Галілео Галілеєві чи твому татові? – машинально укулеметив мить я, сподіваючись, що «здається» - не більш ніж данина високій вихованості племінника, яка часто не дозволяє людям еліти обходитися без цих чудних вставних словечок, які не означають нічого, крім високої культури, на фіг у вільній Україні вже років зо двадцять як нікому не потрібної.
Однак мої сподівання виявилися марними. Племінник мав на увазі якраз те, що і сказав: він не знає, в Києві його Певна Особа, чи ні. Як виявилося, він побачив її просто перед власним офісом, зіштовхнувшись там із Гдабоною обличчя-в-обличчя. Суть питання так і виявилася не з’ясованою до кінця. З одного боку Покахонтес переконаний, що зустрів саме її. З іншого, оскільки в мить зустрічі він припустив, що це міг би бути і хтось інший, то Льоня не знає: вона чи не вона.
- Дійсно, звідки ж ти можеш знати, Вона це чи не Вона, якщо, як я розумію, ти навіть за руку ні разу не тримав свою Певну Особу, – скрушно резюмував я і, не доївши, залишив трапезу з гидливим настроєм.
І з якимись, хоч і мутними та ще гидотнішими й похмуреннішими думками.
Запитувати про те, чи не привітався він часом з тією жінкою, що так нагадувала, і, в принципі, відсотків десь на 99.9 і була Гдабоною Махстель, я не вважав за потрібне, бо це було уже смішно. Тим більше, що коли через півтори години, не втримавшись, я все-таки навів у племінника подібні довідки, то, звісно ж, отримав негативну відповідь. Однак племінник «проколовся», додавши те, що раніше не було нам відомо про Славнозвісну Зустріч, як саркастично я вже встиг подумки охрестити цю його чергову найнепристойнішу з усіх можливих декамеронів «віртуальну оргію».
- Вона подивилася на мене так пристально, наче знає мене, - пригадав Покахонтес, -
хоча подібна ерудиція і пам’ятливість у його виконанні всього через півтори години після прийому їжі здавалися мені майже неможливою. І тому я трохи засумнівався в точності наведених ним фактів із його власного куцого, але таки переконливого резюме інтимного життя.
- Чекай! Вона подивилася на тебе так, наче знає тебе, і ти навіть після цього не впізнав її?
- Ні, я не зміг її впізнати. Але зараз я, нарешті, впевнений: вона, дядю, все-таки вона!
- Ну, слава тобі Господи, хоч це!
16. Бог на дурні молитви не реагує
Марнувати слова, які, як відомо, мають силу втілюватися в життя, на подальшу бесіду про діла амурні і практично відсутні, а фактично хмарою знов навислі над нашою нещасною родиною, якій, виявляється, мало було колись війни і голодівки, а тепер ще й таке лихо звалилося! – було годі.
Безперечно, що в цій проблемі з ідентифікацією коханої Покахонтесом було занадто вже дуже багато винних, щоб вирішення ситуації здавалося простим і однозначним. І найперше - триклята фотографія, єдино яка для Льоні і служила основним енергоносієм споминів про Певну Особу, затьмарюючи собою наразі увесь світ нормальних полюбовних стосунків. Як то - телефонні дзвінки, записки, слова про кохання при персональній зустрічі. Я вже не кажу про той мінімум, який вінчає, практично, 25% всіляких людських походів князя Ігоря до опери, на кшталт того який здійснив, переборюючи, як Давид – Голіята, страх, сумніви і власну натуру, мій племінник.
Під 25% я маю на увазі викручування лампочок у під’зді і намагання зігріти один одного теплотою губ при особистому контакті з предметом, без якого подальше життя не тільки не уявляється, а на практиці вже зовсім і не є можливим.
Якби я міг, і про це я не раз казав на кухні своїй сестрі, то віддав би дві дюжини кохань, які пережив сам, з усіма їх подробицями, за те, щоб Бог відкрутив час назад і зробив так, щоб мій племінник провів тоді Гдабону Махстель на свою Троєщину, був впущений нею в її власну квартиру і хоча б напився з нею гарячого чаю. Бо в такому випадку існували б туманні перспективи хоч другого чаю в інтимному житті племінника.
Я згоден був би навіть на те, щоб він відразу відкланявся. Ба ні! Заради рідної кровинушки, мого любого племінничка іноді я подумки розщедрювався настільки, що готовий був віддати дві третини своїх особистих любовей. Я був згоден уже на секс одного-єдиного поцілунку мого племінника з однією викрученою лампочкою у під’їзді за весь цей мішок моїх особистих зітхань і решти любощів.
Але, Бог, як відомо, дурних прохань не виконує. А що може бути дурніш, ніж зробити щось за іншого. Кожен має прожити своє власне життя. А життя Покахонтеса тільки починалося. Особливо в тій сфері, про яку йому аж нічого не було відомо, і про яку він не хотів нічого слухати, але в яку він, як автомобіль у вибоїну, сів одного нещасливого, на материну думку, дня.
Між тим, здоров`я моєї сестри погіршилося. І то сильно. Сказати, що причиною цього був її син, точніше, постійні думки про його долю, це все одно, що не сказати нічого. З якогось моменту Людмилу якось перестав хвилювати образ надуманої в нічних кошмарах невістки Гдабони Махстель.
Напевно, десь на
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus