Завантажити

пречисті, в рухливому чорному
Морі чуттів зорі долі! --
Сяє всюди те коло,
Довгих спогадів килим...
4.
Не сумуй, не вважай!..
Там давно вже багато води,
В небесах отих, але ж...
Тілько світла смертельна коса
Залишилась незаймана там,
Там зосталася начебто очі ясна,
Там немовби і сам немовля
У яслах, в яслах, але...
Таке сяйво та сума коса...
5.
Не сумуй, не вважай!..
Ти, о, мій одинокий,
Мовби місячне сяйво бездомне!
Бачиш? Зорі над морем опали
І над степом пожовкли...
Чуєш? зорі на небі далекі,
І також бездомні, глибокі
Місяць, хмари та хори, мов зорі...
Темним хмарам сто років
Всі води -- ті хори, ту хворість --
У, над небо повільно-
Повільно нести понад морем...
1991, Вільнюс, Антакальніс

***
Приємно знову нам дивитися на сонце.
Ми знову бачим знизу захід сонця влітку.
Воно засне на вечорових лавах світла.
І ми колись заснемо серед моря квітів...

Ми дихаємо й знову бачим сонце.
Таке безлюддя сонця! тихе до кінця самого!
Таке високе небо, і таке глибоке –
Та серед моря квітів засинають люди знову...

Самотнє сонце бачимо, тож привітаймо тихо
Саму печаль, любов, що буде світло в душах.
Таке велике небо! все ж таки вколисує!..
Те море квітів, де давно поснули люди.
6 вересня 1991 року, Вільнюс, Антакальніс

Ранок

Ще ранок.
Ще занадто рано.
Ще не квітнуть тюльпани,
Не горить осока.
Ще ранок.
Ще мовчать
Склянки з чаєм, кіт
Лиш вже як завше
Перевертається
Із боку на бік.
Ще ранок, ятері
Не збирають ще риб.
Ще занадто рано.
Прокидайся, кохана, хоч,
Зачекай, ще ранок.
Я повторюю -- ще
Дуже рано.
Відгукнися, кохана.
Та -- мовчить телефон її, моя
Рука ще не бродить по диску,
Ще не дзвонить.
Лиш лунає душа моя, серце
Щемить, до неї лине.
Розумію: ще дуже рано.
Та, послухай, кохана,
Поговорим вві сні тоді
(Раз ще ранок).
Раз нема почуттів,
Поки що пригадаймо
Попередні, старі.
Пригадаймо, мила,
Надзвичайну -- столітню -- втому;
Чиюсь доньку чекає ганок
Додому;
Біля тополі
Вітер,
Гуляє в полі;
Через поля
Бреде парубок.
Плачучи, падає в солому!..
Ще ранок.
Ще -- спить тому все.
Окрім роси на руці.
В ній, всередині, нагадаю, --
Тепер мабуть -- завше ранок.
Я чекаю. Кохана! От не раз
Настане знов ранок. Ще.
... Знову серце співає
І мовкнуть сумні пташки.
Лиш щасливі думки приходять
В голову. Ранок.
4.06.97

Через тисячу зоряних літ

Ти не любиш мене,
Але тебе люблю я.
Через тисячу зоряних літ
Я тебе в обидві щоки цілую.
Далі я цілую тебе в вуста і в перса,
У підібгані коліна і в саме серце.
Але понад усе я цілую тебе
У твої скам’янілі скроні.
Коли смерть забере нас вже,
Навіть у самого Бога в полоні,
Я кохатиму те! Незважаючи на рай і пекло
Прокрадеться мій дух до тебе,
Коли легко
Твої руки лежатимуть
В домовині одна на одній.
Я до вуст припаду. Безбожно.
Хоч вони і холодні,
Розцвітуть вуста твої
І воскреснуть, злившись
Із тим Сьогодні.
Й ми двоє, вилетівши
З підземної скрині,
Ніким не впіймані,
Сплетемося нарешті,
Обіймемося справді,
Воістину
Нарешті
Земними обіймами.
20.06.97

Je cherche la femme

В мої двері стукає легенький вітер.
Я лиш руку простягнув назустріч – і він, взявши квіти,
Повторивши твій ісміх, почав радіти і смикнувши плечима
У далеч зринув. Невловимо

Поцілунок мій вслід, за ним кинувсь.
Я налив собі чаю. Закутавсь чимось.
По кімнаті пройшовсь кроками
Дивними якимись: не широкими і ніби не вузькими.

До легень набравши по тому диму, перевівши подих
Раптом я згадав про спідниці твоєї свободу,
Про на ній складки, про лик, про литку
Найзвабливішу в світі. Подумав: «Ах! Як жить гидко!

Відпочиває Вона, певно, нині. Зрячи дивними своїми очима
Вгору, усміхаючись ними... Безмір кохань, певно, в Неї за плечима».
Що надумав, намріяв собі я, хворий, Боже!
Зашепотів несподівано російською: «Ти мнє всєво дароже!...»

Потім, ще раз легенький вітер провівши
До Тебе, озброївши його квітами і сонетом, -
Чи то курячи, чи то щось ніби з’ївши,
Чи то втупившись в синю далеч каламутними очима

З-під лорнета, -
Відчуваю: біжу, біжу вслід вітрам, шукаю Тебе, невловима!..
8.02.1998

Ірині Охоті

Дозволь вітати Вас, мій милий друже
Не мопасанівський. Ні-ні,не дуже.
Мій інший друже, дихаючий
Униз по мапі, із болями -
Своїми - десь - у білому.
Без капелюха
Й не на канапі.
Мій друже, слухай:
В тобі сплелися
Із зірки гаряч і запах листя,
І дзеркала
Холодний полиск,
З його обрамлення -
Дві, три, чотири пісні холодні.
Про те, як з осені
В зиму впливаєш,
Про те, як любиш
Й не вимагаєш.
Про те, як люди
Бувають чисті,
Хоч погляд, рухи, губи
В них і променисті:
Тобто забруднені
Небес триванням
Вгорі постійним
І забуванням
Торкань: до одного одне одного.
Я ж на відміну від,
Ні, не забуду
Довіку погляду твойого...
Звертаюся
Ізнов з благанням, скажи
Де подихи були,
А де ж кохання?
1998

***
Мені здається -- скажу чесно -- що сьогодні серце моє розтане,
Розірветься воно, лусне, засохне -- просто кажучи --

читати