Завантажити

шляху. Прямо. З путі
Не збиваючись, наближаюсь до тебе.
А в самого не в печінці -- на серці ніби --
В грудях -- марення тісні і неясні.
Й взагалі... Ще раз, як завше, ранок
Або день зустрічі пропливає,
Коли ти теж стоїш із кимось на пероні.
Напівусмішка. Лише напівусмішка
Крізь стулені і фліртуючі з іншим вуста.
Трохи сорому, що мене, поета, мовляв, зустріла не там.
Що кожна із випадкових зустрічей
Не в той, коли треба, час. Та...
Оточений, ніби курявою, людством
Багатоликим всюдисущим,
І я відповідаю вряди-годи
Подібною монетою.
В холодні-холодні дні
Ми наскрізно окутані холодом і сніжинками,
І Різдвом і Дідами Морозами
Так, що аж подих не переводиться,
Так, що аж нічого вже й не хочеться,
Так, що аж ну ніяк не могло бути так, як треба.
І, насамкінець (мимоволі) вигукнути хочеться:
«А могло бути так -
Я не просто допомагаю зійти зі щойно прибулого поїзда,
А постійно в безперервних любощах крізь натовп,
Мокрі вікна, повз мороз, ліхтарі й іній
Тебе проводжаю у Кудись.
І звертаюсь до тебе частіш від інших то із реченнями, то з запитаннями,
І частенько в бесіді плечем своїм до плеча твого притискаюсь,
Намагаючись відгадати не народжені ще в тобі бажання...»

...А насправді, якось замерзаємо ще більше.
1999

Вечір, що...

Й цілком можна все заперечити.
Й можна заперечити все цілком.
Й красу овечої шкіри без шерсті
Й окремо красу овечої шерсті
Й її плач, її плечі
Коли вона курила горілиць
Напівутомлена й напів-
Завмерла віл любові, від утоми
В любовнім напівсні
На сіні курила горілиць сигарети
Красива, дуже красива
Й народила раптом
Навколо скрізь вогонь.
Й та, що завмерла навіки.
Й та, чиї пам'ятаю плечі.
Й вечір, що перервав
Народжену
Любов і вечір, що в тілі
Народив вогонь.
І вечір, що в сіні
Сколихнув усе,
Що спалахнув.
1993

Пісня закоханого

Приходьте до мене, мої любі друзі!
Приходьте до мене. Я лежу в лузі,
Закинувши назад ще живі руки,
Увесь посивілий від розпуки,
Увесь почорнілий від горя – темний,
Бурлить піді мною внизу ставок підземний,
Вгорі наді мною палає сонце
Нестерпне...
А втім, навряд чи кого зачіпає це все.
Бо я лежу несподівано вмерлий, -
Як черв кохання ізжер нерви
Уже не лишилось в мені нічого –
Я голий лежу до всього того.
Лежу я чорніший за вістря, лезо,
За шум ріки, біліший від плеса.
І радість в мені кипить-буяє:
Я вмер, та душа ім’я коханої знає.
Співає про неї удень й надвечір,
Її пам’ятає губи і плечі,
Її пам’ятає чарівну мову
І теми, навколо яких розмови
Точилися німб ні про що – про літо,
Про плаття її в весняних квітах,
Про серце її широке й щире,
Про те, що воно, мов шматочок сиру,
Дірявим стає, як мене побачить,
Й про те, як й її душа за мною плаче,
Як нудимся ми одне за одним,
Про те, як нам завжало сьогодні...
І як притягало одне до одного
Кохання й про нього мовлене слово
Щоразу – у віях, у погляді, в русі
Ловили його. І в твоєму вусі
Воно раптово відбилось вранці,
Німб хід – у відповідь забаганці.
3.03.98

Танок

Мертве небо, ковтаючи сльози,
Загубилося десь –
І вже його не видно...
Чорні дими здіймаються
Над зеленими верболозами
І над руїнами, -
Білі хмизи, що горять. Хмари
Там подалі пробивають зіницю,
Дорогу закриваючи сонцю
Й ловлячи павутинами бабиного літа
Літа захоплені погляди,
Й ловлячи павутинами бабиного
Літа натхненні погляди,
Лягають у долоні волохаті, білі, жагучі
Бджоли поцілунків.
26.09.94

Tula`s Boy

Скоро вже ніч оченята свої до тебе притулить.
Ніби собака – завиє, замкне над тобою свої скули.
Тихий вечірній подих – вересень, начебто хлопчик з Тули,
В гості до тебе приїхав. І в рисах його фігури,
Ти, мій маленький хлопчику, розгледиш нарещшті справжнього бога сну –
Стрічку в його волоссі – весняну, як очі твої ясну.
Спи, засинай. – Ні, мамо, не засну. –
Хлопчик-нехлопчик говорить і відкриває наступну «Десну».
Пий, доки п’ється, юначе, радій, дай же й я хлисну!..
9.09.98

***
Я щасливий сьогодні весь день й весь вечір
Обіймати поглядом ваші милі плечі,
Обіймати душу вашу ніжну несмілу,
Придивившись до неї, закохуюсь в решту тіла.

Закохався в будинок, в комп’ютер, в сутінь,
В тінь від вас на підлозі й путь ту,
Що лежить неблизька на шляху до дому –
По дорозі кохаю вас всю. Усю вашу втому

Прижиттєву і ту, що на тому боці...
Все, скінчилося видиво, німб в новому році
Зустрічаю я губи ваші, пошерхлі на вітрі
І цілую лиш запах від них, що повис в повітрі...
21.01.98-1.02.98

***
Надвечірнє світло із очей твоїх синіх лине,
Мимоволі спиняються хвилини,
Мимоволі серця в грудях на ребра тисне,
Мимоволі я звертаюсь до тебе, дивлюсь поглядом ненавмисним.

Просто я чекав зустрічі з тобою занадто довго,
Просто народилась ти не під сузір’ям риб чи овна,
Й у мені усе тремтить, клекоче і реве:
Я люблю тебе, ніжногривий мій леве!

Простягаю я до тебе свої довгі пальці,
Простягаю душу й тіло все я – надвечір й вранці –
Простягаю я до тебе все гаряче тіло
І тепер прошу: кохай мі, мила!

Ти кохай мене так

читати