Завантажити

колінах дні,
Й, на виході з метро,
Вітер несе мені Її
І дощ квапливо б'є у вікна, вибиває в такт.
У такт того як тілом -- млость, --
Осінній дощ. Осінній дощ.
1993

Альтанка

Я прикрашаю альтанку
На те, щоб тебе стріти.
Від місяця до світанку
Буде серце чеканням мліти.

Від місяця до місяця.
Від місяця - до місяця.
Від місяця до мі серця.

Буде тебе вітати
Кленів моїх купель,
Квітку радо стрічатиме.
Блакитний узвозу тунель.

Від місяця до місяця.
Від місяця до місяця.
Від місяця до мі серця.

Най у мені все спрагне:
Вип’єм прощальне вино
І заховаймось. Сорочку одягне
Місяць. Альтанка. Вікно.

Від місяця до місяця.
Від місяця до місяця.
Від місяця до мі серця.
Квітень 1989, Київ, Андріївський узвіз

***
Я підіймусь й дивлюся на сніги
Удалеч, на качок –
По тих тече одна ріка журби.

Заковані у сіризну ідуть в степах вовки.
Я підіймаюся, дивлюся – скрізь сніги
І млин.

Я розірвусь на менші ще слова, думки –
У оці крига, серце розриває млин,
Тече одна ріка журби.

В очах тече одна ріка журби
(Ці почуття у далеч понести).
Ідуть, бредуть і мнуть сніги вітри.
1992

***
Омиті сухі тіні мені дарує тихий ангел весни.
Я лежу по коліна в воді, ковтаючи краплини, -
Спала роса й ранку не видно,
Діставала до мене пагонами, коли я спала.

Намалювала я невідомі коси - чорні,
Гарячі, ті, що могли бути моїми,
Мати приходила до мене,
З'являлася скрізь просинь якась

Й опановувала мною зсередини.
А я спала. Й так було добре спати
В тому пусі, в поросі, що порозкидала
Немов дівчина руки в сіні, осінь, --

Й шепотіти, шепотіти на вухо,
Викидаючи інколи руки з сміхом над головою,
Навіть, навіть такі рябі, неприємні мухи -
Любо бачити, гарні вони!.. Тополі

Кругом. Інколи здійметься як ластівка вітер
Й раптом, як тінь, пробіжить повіками, змовкне.
Тихо, тихо так. Квіти
Тільки окутують стегна шовком, -

Хочуть звабити, раптом понести, закрутити -
Зачарувати, замордувати любо осінньо хочуть. Бідні!
Так і приспати мене...
Щоб не дождалась я ні розлуки,

Ні зради, ні втрати: начебто віриться ще --
Прийде, візьме на руки
Й як дитину колисатиме потім,
Пригорне, забере, прийме мене без звуку...

Бабине літо відходить. Жовті-жовті
Листочки подекуди, ще
Мов оксамитом вкутує пухом --
Смішно, і боляче, й радісно.

Й - тоскно грудям.
Осінь відходить, прощаючись
З нами.
Цей раз - без звуку...
Вересень1994, Радвілішкіс, Литва


Паволока

Не міняючи пози, слухняно припавши до стіни,
Слухаючи, піврозкривши вуста
Ти продовжуєш себе вести аж на --
І коли повернуться твої дні?
В один кулак зібравши всі сили (в долоню).

Розбудивши дрімавшу пам'ять, лише уламками скла
Коли повернеться твоя краса?
І прокинеться місяць, місяць тривог,
Тричі і більше півень прокричить в головах
Тебе і тих, що ти в себе прийняла.

Можливо!
Неможливо тільки одне -- віра в любов,
В проминання літ. Звабно шепоче трава,
Й коти роздувають свій крик в міт,
Зойками став струмок, б'ючи по камінцях.
«Тік-так» -- й за глибиною твоїх сердечних ран
Вже ніщо не стоїть (або так здається нам!).

Тільки -- вода, вода ллється і тане,
Й нові жнива збирає натхненний Аїд.
В Києві теплий й золотоглавий день,
Дні тануть в днях й перелинають в дні, --

Проте сонце закрило щитами своїх променів
Серце твоє й, холодне, відлунює
Усмішкою вже теплою на лиці,

Й усмішка ця передається мені...
1994, Ірпінь, зима

Сухі пташки Ерота

Оживають сухі пташки.
Студне всередині бочки вода.
Тілько зорі, що розкидані по ній,
Не чекаючи на удари вітрів,
Втікають...

Тільки в'ється в повітрі
Снів голубий дим.
Й потихеньку вщухають ліхтарі;
І вогні в вікнах, кличучи до
Найсолодших як вирій втіх
Сухо, невпинно, скаржливо гавкають
На самотніх (чоловіків)...

Я, чекаючи тебе, любий, страшенно втомилася.
Знаєш -- весь день такий звабний і світлий!
Такий легколегенний і прудкий, -- такий довгий,
Такий особливий -- обіцяючий втіхи-меди...

...Меди-тіла злипаються...
Ми линемо, -- невідомо куди...
Як земля, нас приймаючи
Оживають -- видумані -- сухі пташки...
1994

Герасимович
1.
Не сумуй! Я тобі
Уже знову дарую всі втрачені дні.
Тут небес тиха синь... збитих,
Зігнаних з шляху й воскреслих
Зірок також плин, --
Що покинуті жінкою.
На глибокому небі човни
Нерухомі, нетемні -- вони
Не покинуть нікого ніколи, -
Зорі зради мов смерті.
Перед неба вночі і в оселі
Ти згадаєш про мене!
І повір, все, що треба тобі, --
То степів чорні сльози і сльози міцні,
Знову дні, знову спогади слів...
2.
Не сумуй! Не вважай!
Вже цвіте, вже відцвів,
Набирає у себе багато води
Урожай чистих зір і безплотних,
Весь глибоко самотній врожай.
На самому ж небесному дні
Аж на дні
Квіти суму, повільні й сумні, --
То, мій любий, для тебе!..
3.
Я тобі поверну усі дні
Непорочні та чисті самі.
Не вважай! Тілько синь
Є у світі, синь небес! Та хіба
Всюдисуща краса та самої природи любов! ..
Та,

читати