Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
— відгукнувся юнак.
— Тоді тримай.
Iриска сказала це якомога байдужiше. Її руки повільно ковзнули до вузла на боцi. Часто-часто дихаючи і вкриваючись плямами горохового рум'янця від усвiдомлення того, що уперше добровільно роздягається перед чоловіком, дівчина зняла стегнову пов'язку і простягла її Честаву зі словами:
— Ось. Тобі потрібніше. Якщо тобі не огидно, звiсно. Я ж носила її… просто на… скляночцi…
Руді очі Честава зробилися божевільними. Повільно взяв він простягнуту пов'язку, зарився в неї обличчям і сидів так декілька хвилин. Нарешті проковтнув застряглу в горлі грудку i прохрипiв:
— Дякую, Iриско. Я цього ніколи не забуду, скільки б не залишилося жити.
Поки Честав обмотував тканиною голову, дівчина напрочуд ясно уявила план порятунку. Не дивлячись на Честава і ледь стримуючи власне бажання торкнутися його тіла своїм, Iриска коротко сказала:
— Пішли.
— Куди? — голос юнака був м'яким і сумним.
— Не знаю. Далеко-далеко звідси. Підемо повільно. Навіщо поспішати? Ми тікали, але бігти не треба. Треба йти спокійно.
— Ну, якщо…
Честав знов послав дівчині загадковий погляд з-пiд зімкнених рудих вій. Проте цього разу Iриска не зніяковіла. Вона мовчки стояла і чекала покори. Хiба що легке здригання губ видавало внутрішнє напруження, та руді мигдалини очей затуманилися.
— Ну що ж, підемо,— погодився нарешті Честав. — Я зробив з Ножем Долі те, що ти хотіла…
— Ну й дурень, — вставив Ніж. — Якщо тепер навіть попросиш, нiзащо не вийду iз стіни.
— …I тепер командувати тобі.
Юнак ретельно витер кінцем пов'язки брудний піт і всохлу буру кров з обличчя, обтрусився, поправив неіснуючі комірець та краватку і голосно сказав:
— Отже, двоє добре знайомих молодих людей вийшли з новенького (просто з голочки!) будиночка в спекотну золоту днинку, щоб поблукати в тиші мiських вуличок.
— І послухати щебетання пташок, — додала Iриска.
— Обов'язково. Що ж до костюмів…
— Тобі дуже пасує, — поспішно вставила Iриска.
— І тобі теж. Адам і Єва.
— Хто-хто?
— На прогулянці розповім.
— Пара схибнутих, — презирливо буркнув Ніж Долі, що стирчав у стіні. Не звертаючи на нього найменшої уваги, Честав елегантно виставив лікоть. Iриска взяла його під руку, і вони неквапом пішли свiт за очi. Честав невпинно просторікував про якісь дрібниці, помахував вільною рукою і прохав Iриску звернути увагу “он на ту мальовничу купу каменів” або “на той шматок скла, який віддзеркалює таких прегарних сонячних зайчикiв”. Подеколи він стискав пальцями босої ноги камінчик і кидав якнайдалі, що вносило певну дисгармонію в цей фарс. Iриска ж все міцніше обіймала руку юнака і мовби випадково то торкалася його плеча щокою, то зачіпала ногу стегном.
— А як лоскоче ніздрі прекрасний золотий порох! — патякав Честав, коли Iриска прошепотiла:
— Праворуч iрорги. Патруль. Першою говоритиму я. Підiгруватимеш на ходу.
— Ці найдрібніші порошинки танцюють у повітрі мов люди в житті, — незворушно продовжував юнак.
— Ей, ви! Стійте.
Навіть якби не багаті Паски Відмінності, що вказували на досить високий ранг патрульних, хижий вогник в очах безпомилково виказував iроргiв.
— Куди йдемо? — підозріло спитав Старший.
— Куди треба, — спокійно сказала Iриска.
— А чому голі? Чому твій приятель такий пом'ятий?
— Так треба.
— Все “треба” і “треба”. А кому треба?
— Всім.
Нахабний тон Iриски почав дратувати iроргiв. Честав поспішив втрутитися в розмову.
— Послухайте, невже незрозуміло? Ну самі поміркуйте, куди можуть прямувати Містом одягнені подібно до нас юнак і дівчина, ні від кого не ховаючися?
Старший одразу ж перехопив ініціативу в розмові:
— На Церковну площу. На iризацiю.
— Саме туди ми і прямуємо, — абсолютно незворушно підтвердив Честав.
Iрорги звичайно ж не вірили жодному їхньому слову. Iриска не витримала і спробувала виправити ситуацiю:
— Ні, але ми…
— Не слухайте цю недоумкувату, — Честав з поблажливою прихильністю подивився на Iриску. Дівчина випрямилася мов струна і вкрилася гороховими плямами рум'янця образи. Слова застрягли в горлянці. Юнак презирливо прицмокнув і сказав: — Ну кого, кого цікавить особлива думка Білого Кардинала? Я тебе не розумію!
Честав потроху розлючувався, Iриска також.
— Ей, що за нiсенiтницю ти верзеш?
Старший свердлив Честава гнівним поглядом.
— Нісенітниця? Що-о-о?! Тиждень тому Кардинал особисто благословив нас. Ми здійснили невеличке паломництво Містом і сьогодні жертвуємо себе Золотому Боговi й Кардиналу.
— То це ви, — патрульні здивовано розглядали парочку. Iриска спробувала заспокоїтися і, все ще тремтячи від образи, сказала:
— Так, саме ми. А хіба вас це цікавить?
— Звичайно. Ми навіть проводимо вас.
Старший низько вклонився, ритуально змахнувши Паском. Честав коротко кивнув у відповідь і повів Iриску далі. Патруль слідував за ними крокiв за десять.
Юнак продовжував грати комедію, теревенячи про руїни. Iриска стріляла в нього відчайдушними поглядами. Честав не реагував. Довелося
Останні події
- 28.11.2024|14:49Видавництво Старого Лева спільно з Talents for Ukraine запускають серію подій "Читати. Говорити"
- 27.11.2024|12:11"Книгарня "Є" відновлює тури для письменників: дебютні авторки-фантастки вирушають у подорож Україною
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії