
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
чорна. А я закам'янів.
— Чорна? — здивувалася Маргаритка. — Знаєте, i в мене була чорна подруга. І руда. Але їх нема! Я одна, знов одна. Я завжди поневірялася, самотна у величезному Мiстi…
Iриска засміялася, але ніхто крім Честава її не почув.
“Право з'єднувати”, — сказали юнаковi руді мигдалини Ірисчиних очей. І Честав взяв руку Анжера, а Іриска — руку Маргаритки. І руки юнака i юначки, якi щойно зустрілися, мiцно сплелися. І вони мовчали.
— Але мені здається, що коли я був кам'яним або раніше, то бачив вас такою, як ви описуєте, — нарешті ледь спромiгся вимовити Анжер (аби сказати будь-що). Проте, він тут же зірвав з куща троянду і підніс мило зазеленілій Маргаритці.
— Ось, це вам… тобі.
Дівчина посміхнулася і благоговійно взяла квітку. Одразу ж заспiвав у небi жайворонок, який прилетiв хтозна звідки.
— Залишимо їх, — шепнув Честав Ірисцi, хоч ніхто не почув би навіть його найгучнiшого крику.
— Так, не будемо заважати, — погодилася дівчина.
І обiйнявшися ще міцніше, Вічні Коханці продовжували свій Вічний Шлях. З ранок на ногах точилася кров разом iз закоханою душею, насичуючи й відроджуючи землю. А десь iз-за небокраю рвався до блакитного неба стогін тріумфуючих скрипок, і два голоси наспівували давно забуті слова:
— …I не розлучаться довiку вже вони,
Зiллються й будуть разом до кiнця…
Жовтень 1990 — січень 1991
Останні події
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію