Завантажити

проскочили обидва пояси золотих статуй (до яких сьогодні після заходу мали додатися й їхнi тіла), а також пояс Обвуглених. Зараз юнак затримався біля одного зi Скам'янілих і мов кішка видирався нагору.
— Що ти робиш?
Тримаючись за плече статуї, вільною рукою він намагався витягнути з кам'яних грудей ніж.
— Міцно замурували, покидьки, — прохрипiв юнак, марно прововтузившися зо хвилину.
— Ні, просто мені тут подобається, — глузливо відповів хтось.
Iриска тихенько охнула. Їй здалося…
— Вона стежить! Біжимо!
Юнак м'яко зiстрибнув на землю і не кажучи ані слова, потягнув дівчину далі, за пояси Задерев’янілий, Окостенілих і ще далі, в лабіринт руїн. Нарешті він з розгону перебрався через рештки стіни, перетягнув за собою Iриску і відхекуючися спитав:
— Хто стежила?
— Статуя.
Юнак на хвилину застиг iз роззявленим ротом, глибоко зітхнув і розчаровано сказав:
— А я ж злякався. Такий шанс!
Iриска обурилася:
— Який шанс?! Статуя стежила за нами!
— Ну так, звiсно, стежила, — юнак ліг, крекчучи від утоми. — У всіх у них (крім тих, звичайно, кого страчували золотом) живі очі. Кам'яні, дерев'яні, але живі. Ти що, не знала?
— А хто сказав: “Мені тут подобається”?
— Ніж Долі, хто ж iще! Не хотів вийматися. Такий же самий ножик, — юнак покрутив перед обличчям Iриски Ножем, котрий дала йому Смерть. — Відмінна річ. Що хочеш ріже… себто, що схоче. До речі, давай-но знімемо ось це.
Хвилини зо дві юнак розрізав металеві паски, нашийники і наручники з обривками ланцюгів, потім видовбав Ножем в стіні нішу і сховав туди ці останні нагадування про страту. Проте, все ж не останні. Їхнi голови як і раніше розколювалися від болю, тавра палили чола.
— Добре б, звiсно, мати другий Ніж Долі, — замислено протягнув юнак.
— Вибач, я не знала, — сказала Iриска і одразу спитала: — А як тебе звуть?
— Честав.
— А мене…
— Знаю, Ірис. А подруги звали Iрискою, — Честав посміхнувся. Дівчина здивовано заклiпала очима.
— Звідки ти знаєш?
Честав не відповідав. Він потягнувся і примружив утомлені повiки. Але крізь його густі руді вії линув такий погляд, що у Iриски поступово зробилося порожньо під грудьми. Щоки, шия й перса налилися гороховим рум'янцем. Вона раптом зрозумiла, що декілька годин простояла перед юнаком абсолютно голою, та й зараз на її тілі ніякого одягу немає. Навіть не можна приховати збентеження у волоссі, тому що його скосила ненависна бритва Майстра. І юнак розглядав її всю ніч і весь ранок…
— Ой, дiйсно, вибач.
Честав сів, якомога природнiшим рухом зігнув ноги в колінах так, щоб не було видно нижню частину його тіла і сказав, не дивлячись на Iриску:
— Отже, одному буде ганчірка, іншому Ніж.
Юнак стягнув з голови пов'язку, тицьнув її дівчині в руки і несподiвано швидко та вправно стрибнув через уламок стіни.
— Честаве… — Iриска обережно визирнула зi свого жалюгідного притулку і покликала голосніше: — Честаве! Ти де?
Руїна передражнила її слабенькою луною. “Пішов”, — подумала дівчина з полегшенням і опустившися на величезний камінь, найперше почала майструвати для себе жалюгідну подобу одягу. Тканина полишеної їй пов'язки чомусь не рвалася, хоч була дуже тонкою. Зрештою дівчині вдалося зробити перев'язь, що прикрила праві груди, скляночку і сяк-так — підстаканник.
Iриска крутилася і прискiпливо оглядала себе з усіх бокiв, вельми шкодуючи про відсутність дзеркала. Від срібної спеки сонця і турбот про одяг дівчина навіть спiтнiла. Але варто було їй недбало змахнути піт з чола, як серце прискорено затарабанило:
тавро!
Нескромний погляд Честава й усвiдомлення голизни настiльки стурбували дівчину, що вона абсолютно забула про кляте тавро. Вмить зірвала Iриска насилу зроблену перев'язь і ретельно обмотала поголену голову. І не встигши ще зав'язати тугий вузол на потилиці, з жахом зрозуміла: тепер Честаву нема чим прикривати власне тавро!
Одразу запорошена руїна спалахнула кружальцями сповнених ненавистi оченят. То були Чорні Думки, тільки стежили вони не за Iрискою, а за юнаком. Йому тепер єдина дорога: назад на Церковну площу, до Ганебного Стовпа, в залізні лапи-кліщі Майстра.
Більше Iриска не вагалася.
— Честаве! Честаве!
Вона бігла серед руїн Міста звивистою мережею колишніх вулиць і провулочкiв, що спліталися подеколи вузлами площ. Бігла і кликала Честава. Золотаво-запорошений вітер вив у розвалині, кружляв і ганяв по землі купи нікому не потрібних купюр. Зрідка він немовби дратуючись висмикував з їхньої пiстряви декілька заяложених папірців і кидав дівчині в обличчя.
— Честаве! Честаве!
— А хіба я не здатен замiнити його бiля тебе?
— Або я?
Від різкого ривка Iриска впала горiлиць.
— Навіщо тобі той Честав! Він явно перелякався. Вибери одного з нас. Віддатися на випивання iроргам з такою дівчинкою — просто супер! — один з парубкiв, якi схилилися над Iрискою, аж плямкнув від передчуття задоволення.
Дівчина пiдвелася на коліна, зацьковано дивлячись на юнаків, що стояли по обидва боки.
— Мене вибирай.
— Або

читати