Завантажити

здається тобі, Iриско, що він якось дуже вже вчасно з'явився на допомогу?”
“Стежив він за тобою, он воно що!”
“Стежив! Підглядав!”
“Пригадай його погляд. Честав хоче злягтися з тобою. А iрорги не забаряться. Біжи геть від нього!”
“А чи не здається тобі, що Честав убив того юнака з ревнощів? Він сам хоче пiрнути в твою чашечку, і нікому іншому…”
Немов підкинена вибухом, Iриска побiгла, голосно викрикуючи ім'я Честава. Злi Думки мчали позаду і продовжували дратувати дівчину. Лише одна Світла обігнала її і ледь чутно шепнула: “Честав кохає тебе. Він не підглядав, він охороняв”.
Зненацька дівчина зупинилася мов укопана. Зграйка нав'язливих Думок розлетілася. Перед Iрискою був тупик, справжній величезний завал. Куди ж дівся Честав?
З-за рогу будинку (і як тільки рiг зберігся!) долинали удари, сопіння й інші звуки боротьби. Iриска обережно зазирнула за рiг і одразу кинулася уперед.
Честав бився один проти трьох, і судячи з усього, йому було кепсько. Ніж Долі безпорадно валявся біля стіни і лише тихесенько скиглив від збудження.
Один з нападникiв здивовано завмер, помітивши Iриску, але наступної секунди вже біг до неї з перекошеним від жадібної радості обличчям. Дівчина впізнала його: це був той самий юнак, який намагався разом з товаришем відвести її на Церковну площу. Перелякана Iриска кинулася до Ножа Долі, стисла його обома руками, замружилася і почала розмахувати на всі боки, тоненько волаючи:
— Не пiдхо-о-о-одь! Не смi-i-їй!
— Всіх поріжу, — спокійно і вагомо підтвердив Ніж Долі, зі свистом розтинаючи повітря.
Коли Iриска зважилася розплющити очі, до неї вже ніхто не біг. Честав котавався по землі і слабко захищався ліктями, а парубок, котрий нападав, намагався вдарити його ногою в обличчя, в живіт або в пах. Несподівано Честав став на карачки і важко стрибнув уперед. Нападник також стрибнув, але тут Честав щосили рвонув кришку люка, приховану шаром висохлого бруду. Його супротивник відчайдушно дригнув ногами і з гучним криком провалився в чорний отвір.
— А-а-а-ахх, давно вже я не ковтала нікого, — блаженно прогуділо з люку. Честав вiдпустив кришку й сів. З хвилину він сопiв, морщився і обмацував розбите обличчя, синці на тілі, обережно згинав кисть лівої руки. Нарешті вдячно подивився на дівчину і сказав:
— Спасибі тобі. Один би нізащо не впорався.
Тільки-но Iриска хотіла спитати, за що ж вiн дякує, як Ніж Долі мовив скривджено:
— Тiльки їй? А мені?!
Починаючи розуміти, але все ще не вірячи, Iриска залилася гарячковим гороховим рум'янцем. Вона раптом відчула, як поважчала рука, котра все ще інстинктивно стискала Ніж Долі. Надзвичайно повільно й обережно дівчина опустила очі…
Якби в Iриски на голові вціліло волосся, воно б заворушилося. На землі скорчилися два тіла, вкриті моторошними ранами.
Дівчина довго не нічого усвідомлювала. Нi себе, ані довколишнiй свiт. Честав кудись тягнув її, а перед очима все стояли два тіла, затуляючи собою і яскраво-золоте небо, і сріблясте сонце, і руїни, нескінченний лабіринт руїн…
— Поки що досить.
Честав привалився боком до стіни і занепокоєно обмацав розпухлу руку. Iриска притиснулася до його брудної спiтнiлої спини й тужливо прошепотiла:
— Я вбила їх. Вбила.
Вона боялася, що Честав відповість: “Отакої! Ну то й що?” — або: “Так, це дуже негiдний вчинок”. Вона взагалі боялася будь-якої словесної відповіді. Але Честав просто повернувся до неї і з дбайливою ніжністю погладив по мокрiй вiд слiз щоці. В дiвчини трохи запаморочилося в головi. Обурення на себе, огида до власного вчинку й докори на адресу Честава тільки й чекали на подібне розслаблення, щоб виплеснутися потоком гіркоти. Натомiсть Iриска несподівано для себе самої прошепотiла:
— Викинь Ніж Долі.
Честав узяв дівчину за підборіддя, уважно вдивився в руді мигдалини її переляканих очей і роздільно вимовив:
— Це нiсенiтниця. Як же я врятую тебе знов? Без Ножа я слабкий.
Iриска була вдячна юнаковi за те, що він не натякнув на власний порятунок її руками. Вона з несподіваною довірливістю обійняла Честава за плечі і знов повторила:
— Викинь Ніж. З-за нього ми обидва забруднені кров'ю.
Як і раніше вдивляючися дівчині в очі, Честав підніс до губ її руку, потім розмахнувся і всадив Ніж Долі в стіну по самiсiньку рукоять.
— Дурень, — глухо вилаявся Ніж.
Честав слабко всміхнувся.
— Дійсно, це найнерозсудливiший вчинок у моєму життi. І може навіть найнерозсудливiший на те життя, що залишилася. Адже нас тепер голіруч взяти можна, — юнак сів на землю, схрестивши ноги.
— Зате Ножа здихалися. Все буде чудове.
Iриска погано розуміла, про що говорить. Її поступово наповнювало бажання знов обійняти плечі Честава, притиснутися до його спини, що здавалася такою міцною й надійною. І щоб він взяв її за підборіддя, провів сухими від жари губами по долоні… З ним так надійно і… хороше!
— Честаве, — тихо покликала дівчина. Він іронічно розглядав опухлу кисть руки.
— Честаве, цей весь… Це тебе… Напали на тебе… ці… З-за тавра?
— Аякже!

читати