Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
церковний хід до Кардинала, о яка падла! Крім того, развє ти хоч, шоб я лягла отута вмєстє з тобою і тоже здохла? Нас же тепер нічо не розведе, забув?!
Хвилі зоряного Ліліного погляду ще раз повернули Анжеровi сили.
Хоча в душі щось таки надламалося. Він йшов рука об руку з дружиною, а попереду волав і гасав Дитячий Крик. Щільне кільце якихось незнайомих людей, очолюваних волошково-бузковою Розою, кудись вело молодят, але Анжер просто не сприймав їх. Перед ним стрибав Дитячий Крик, розмахуючи рученятами і вiдчайдушно кривляючися в марній спробі щось пояснити.
Натовп. Знову натовп. Як це дратує!
— Ліліє, що це за люди? Звідки вони?
Роза, якісь незнайомі обличчя, Майстер з позолоченими пiсля страти волохатими ручищами, ще обличчя… Цікаво, де ж Тиша?..
— Віруючим положено приймать гостей. Хто схоче, той iде на свадьбу, — на підтвердження своїх слів Лілія вказала на зображення Кардинала Щедрого.
Крізь затикаючий вуха галас до свідомості Анжера долинув шепіт. Щось загрозливе було в ледь чутних словах. Юнак нашорошився.
— Я намагалася умовити… І Лілію, і його… Нічого… Ні, не погоджувалися… Святу з себе удає… Не знаю… Не мужчина… Не знаю…
Анжеровi здалося, що небезпечний голос належав Розі. Він марно шукав її певний час, доки не побачив біля Лілії. Подружки теревенiли, упершися одна в одну чолами. Анжер прислухався, але вловив лише уривок фрази: “Яке вам діло до інших? Йдіть…” Майже одразу Лілія запально обійняла Розу, підбігла до чоловіка і мовчки потягнула його в порожню сусідню кімнату. Анжер машинально підкорився.
Перш нiж дружина зачинила двері, він оглянув гостей. Всі посилено займалися своїми справами: невимушено базікали, поїдали і випивали роздобуті у кухні трофеї, тинялися по кімнатi. Лише Роза уважно спостерігала за молодятами, прикусивши яскраво намальованi губи.
— Ну, от ми й одні, — з полегшенням зiтхнула Лілія і одразу ж почала роздягатися. Вона робила це якось діловито, з пiдкресленою грунтовнiстю.
— Не треба. Зачекай.
Дружина здивовано завмерла з акуратно складеною сукнею в руках.
— Лілія-лiлея. Чорна Лілія. Чиста чорна Лілія. Моя чиста чорна Лілія, — старанно вимовив Анжер і раптом швидко вигукнув: — Подивисьменiвочi!
Втихомирюючі чорні хвилі…
— Ліліє, скажи, ти не уб'єш мене одного разу, як вбила Дитячий Крик і його матір?
Іскорка збентеження в чорній безодні.
— З чого ти взяв, шо то я його убила?
— Ну не ти, а такі ж, як ти.
Буря в Лілінiй душі розмiтала жалюгідну загату, яку його перелякана свідомість спробувала звести в останню згубну хвилину. Можливо, Думка про Тишу, що причаїлася десь, якраз і вибила пару колодок iз загатки…
— Нікогда. Нікогда не вб'ю тебе. І Бог з Кардиналом тепер защищають нас.
Анжер провалився в чорний вир Ліліних обіймiв…
…Кiмната була сповна набита гiстьми. Гігантський Золотий Бог, який майже торкався маківкою стелі, замислено обіймав Розу за плечі і куйовдив її волошкові кучерики. Поруч стояв і Білий Кардинал.
— Що ж з ними робити?
— Випити, як інших, — холоднокровно сказав Майстер, граючися полою фартуха.
— Будеш першим? — глузливо спитав Бог.
— Навіщо! Хто біжить уперед, залишається без вух, — пожартував Майстер.
— Боже, ти… тут?! І Кардинал? Не може буть… Но… яке щастя!
Забувши про голизну, Лілія пiдхопилася з ліжка і екстатично ромбувалася.
— А нашо всi ввійшли сюди? Роза!..
Та різко змахнула з плеча руку Золотого Бога і почала насуватися на Лілію, грізно промовляючи:
— То ти, тварюко, вважала, що врятуєшся від нас цим своїм безглуздим весіллям? А, тварюко?
— Спастися… Боже, нєужелi… — Лілія задихнулася від переляку. Анжер втомлено витягнувся на ліжку. Він одразу пригадав, як Роза занадто довго цілувала його дружину пiд час зустрічі. Цілувала так, неначе пробувала, можна її випити чи ні… Тепер все. Кінець. Його охопив кам'яний спокій. Нехай випивають. Або вбивають. Після того, що він усвідомив, так навіть краще.
— Звiсно ж iрорги! Ти таки, Ліліє, розумом не вийшла, — презирливо процiдила Роза. — І взагалі мене не три місяці не було, а сім. Дурна ти.
— Боже! А ви?! — Лілія перелякано дивилася на Білого Кардинала.
— І я, і я, духовна донечко моя, Був випитий заразом iз тою, Про яку ти чула, — з удаваним засмученням відповів Кардинал. Лілія відчайдушно вереснула.
— І хоч я саном надiленний, Але від вироку не втiк. I от тепер — блаженний, — продекламував Білий Кардинал, театрально жестикулюючи.
— Боже, поможи спастися! — почала благати молода дружина.
— Що ти, Ліліє, — велично заговорив Золотий Бог. — Я збираю під своє крило всіх вірних мені. Я розраховував на тебе…
— А ти, тварюка така, шлюбну клятву дала, — з ненавистю процiдила Роза. — Тепер ми не можемо тебе випити. Тому залишається єдине. Гей, Майстре, принеси-но тигель із золотом.
— Ганьба, ганьба, ганьба! Нехай здійсниться вирок! — вигукнув Кардинал.
Майстер реготнув у бороду і пішов до дверей. Не тямлячи себе від жаху, Лілія залементувала:
— Нi! Нi! Не надо! Я докажу!
— Як?
—
Останні події
- 28.11.2024|14:49Видавництво Старого Лева спільно з Talents for Ukraine запускають серію подій "Читати. Говорити"
- 27.11.2024|12:11"Книгарня "Є" відновлює тури для письменників: дебютні авторки-фантастки вирушають у подорож Україною
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії