
Електронна бібліотека/Щоденники
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Липень 1857
1 липня. Сьогодні послав я з пароплавом лист М. Лазаревському. Можливо, що останній із задушливої тюрми — дав би Бог! Я дуже винен перед моїм нелицемірним другом. Мені слід би було відповісти йому на лист з 2 травня зараз же після одержання, себто 3 червня. Але я, чекаючи радісної звістки з Оренбурґу, яку мені хотілось подати йому першому, даремне прождав цілий місяць і все таки мусів був йому написати, що я не вільний; і до 20 липня, а може й до серпня такий самий салдат, як і перше був, тілько з тою різницею, що мені дозволено наймать за себе вартового та ночувать на городі, чим я із вдячністю користуюсь. До 20 липня я віддалив від себе всякі турботні думки і тішуся тепер щоранку розкошами повної самоти і навіть шклянкою, правда абиякого, та все таки чаю. Якби ще добру циґару встромлену в лице, наприклад таку, як [ті, що їх] прислав мені 25 штук мій добрий друг Лазаревський, тоді б я себе легко міг уявити на петергофському святі. Але це вже забагато! А сьогодні справді в Петергофі свято. Бучне, царське свято! Давно колись, 1836 року, якщо не помиляюсь, я до того був зачарований оповіданнями про це чарівне свято, що, не спитавшись хазяїна (я був тоді в науці у маляра, чи то в так званого кімнатного живописця, такого собі Ширяєва, людини неотесаної і жорстокої) і не зважаючи на наслідки самовольного виходу (я знав напевно, що він мене не відпустить), із шматком чорного хліба, з копою міді в кишені і в пістровому халаті, який звичайно носять учні-ремісники, утік з роботи просто до Петергофу на гуляння. Гарний, мабуть, був я тоді! Дивно одначе, — мені й наполовину не подобався тоді розкішний Самсон та інші фонтани і взагалі свято в порівнянні з тим, що мені про нього наговорили, — чи занадто вже запалили уяву оповіданням, чи я просто втомився й був голодний. Остання причина либонь правдивіша. Та до всього того я ще побачив в юрбі свого грізного хазяїна з пишною своєю хазяйкою. Оця остання подія зовсім захмарила блискучість і пишність свята. І я, не дочекавшись ілюмінації, вернувся назад зовсім не зачарований тим, що було. Вибрик цей обійшовся мені щасливо. Навзавтра знайшли мене на горищі, коли я спав, і ніхто й не підозрівав, що я виходив самовільно. Сказати правду, я й сам це ніби за якийсь сон уважав.
Удруге, 1839 року, відвідав я петергофське свято за зовсім інших обставин. Цим разом на Бердовському пароплаві був я в товаристві свого великого вчителя Карла Павловича Брюлова вкупі з [його] улюбленими учнями Петровським і Міхайловим. Хуткий перехід із горища мугиря-маляра до пишної майстерні найбільшого живописця нашого століття! Самому тепер не віриться, а дійсно так було. Я з брудного горища, я, нікчемний замазура, на крилах перелетів до чарівних заль Академії Мистецтв. Але чим же я хвалюся? чим я довів, що користувався наукою і дружнім довірям найбільшого артиста в світі? Зовсім нічим. До його недоречного одруження й після доречного розводу я жив у нього на кватирі, або, краще сказати, в його майстерні. І що ж я робив? Над чим працював я в цьому святилищі? Дивно й подумати... Я компонував тоді українські вірші, що потім спали таким страшним тягарем на мою вбогу душу. Перед його чарівними творами я задумувався й леліяв у своїм серці свого сліпця-кобзаря і своїх жадних крови гайдамаків. В сутіні його вибагливо-розкішної майстерні, наче в гарячому дикому степу наддніпрянському, передо мною снувалися мученицькі тіні наших безщасних гетьманів. Передо мною стелився степ, засіяний могилами. Передо мною пишалася моя прекрасна, моя безталанна Україна в усій непорочній, меланхолійній красі своїй... І я задумувався, я не міг одвести своїх духових очей од цієї рідної, чарівної краси. Покликання — і нічого більше.
Дивне, одначе, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопись — моя майбутня професія, мій хліб насушний, та замість того, щоб вивчити її глибокі таїнства та ще й під проводом такого вчителя, яким був безсмертний Брюлов, я компонував вірші, за які мені ніхто й шага не заплатив і які врешті позбавили мене волі та які, не дивлячись на всемогутню нелюдську заборону, я все таки нишком ліплю і навіть подумую іноді про те, щоб надрюкувати (звичайно, під іншим імям) ці плаксиві, худорляві діти свої. Справді, дивне це невгамонне покликання!
Не знаю, чи дістану я тут од Кухаренка його думку про моє останнє чадо ("Москалева Криниця"). Я ціню його думку чутливої, благородної людини, і як думку щирого, самобутнього земляка свого. Шкода мені, що я не можу тепер одвідати його на його привільній Чорноморії. А як би хотілося. Та що робити! Спочатку сплачується борг, потім заспокоюється голод — перші потреби, а на решту купується втіха. Так, принаймні, роблять статечні люди. А я й тінню боюся бути подібний до необачного циндри. Гульнув і я колись на свою пайку. Годі.
Пора, пора душой смириться,
Надь жизнью нечего глумиться,
Отвдавъ горькаго плода.
Минулого року комендант одержував тут "Библіотеку для чтенія". Бувало, хоч переклад Курочкіна з Беранже прочитаєш — все таки легше стане.
Останні події
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям
- 03.06.2025|06:51Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» покажуть на кінофестивалі Docudays UA
- 03.06.2025|06:50Дух Тесли у Києві
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів