Завантажити

більше прихилялися один до одного. Але зовнішні відносини наші зостались ті самі, що й за першої нашої зустрічі. Він собі не дозволяв ні одного кроку зовнішнього зближення, ні тіні запобігання, як це робили інші. Підозріваючи в мені, не знаю чому, багача земляка і навіть родича комендантового, Андрій нарівні з іншими вірив у все це та при інших він навіть не здоровкався зо мною, щоб не подумали, що він накидається мені в друзі. Місцем наших постійних побачень був згаданий ґаночок, а час — ніч, коли все, крім вартових, що перегукувалися, спало. Спокійно-холодний і навіть суворий вигляд його зражував у ньому людину шорстку, байдужу. Але це — маска. Він пристрасно любить маленьких дітей, а це певна ознака серця лагідного, незлобивого. Я часто, як маляр, милувався його темнобронзовим вусатим обличчям, коли воно ніжно тулилося до рожевої щічки дитини. Це була одна-єдина радість в його суворому, самотньому житті. Незалежно від його простої, благородної вдачі, я полюбив його за те, що він за двадцять літ нудного, гидкого салдатського життя не опоганив і не принизив своєї національної і людської гідности. Він геть у всьому зостався вірний своїй прекрасній національності. А така риса облагороднює навіть і неблагородну людину. Якщо коли й мигнули світлі хвилини в моєму темному довголітньому засланні, то ці солодкі хвилини я завдячую йому — моєму простому, благородному другові Андрієві Обеременкові.

Нехай Господь пошле тихий кінець твоєму іспитові, мій незмінний друже! І хай поможе тобі Пресвятая Мати всіх скорбящих перейти ці безводні пустині, напитися солодкої Дніпрової води і вдихнути у змучені груди живуще повітря нашого прекрасного, нашого любого рідного краю!

Увесь день я не бачився з Андрієм. Перед вечором пішов я намалювати вид першої батерії з того самого місця, з якого я вночі милувався нею, вертаючись од Мостовського. Колинебудь зроблю акварельний малюнок. Уже стемніло, коли я вернувся на город. Під вербою сидів Андрій і зустрів мене таким запитом: — "А що ми будемо робить з отим мясом?" - "З яким?" — "А що на льоді другий день валяється". — "Собакам його викинуть. А як не смердить, то повечеряєм". — "Я вже вечеряв". — "А я не хочу вечеряти", — сказав я і вже хотів іти до альтанки. — "А знаєте що?" — сказав Андрій, спиняючи мене. — "Не знаю що." — "Ходімо з отим мясом завтра раненько в балку та поснідаєм доладу". — "Добре, ходімо." — "Та не беріть з собою отого цигана, отого проклятого ляха. Нехай він сказиться!" — "Добре, не возьмемо нікого." — І ми розійшлись.

читати