Завантажити

уранці вийшов із пристані й попрямував до Кизляру. Я провів його очима до обрію, взявся за свій чайник і потім за журнал.

18 [липня]. Скінчивши оповідання про вчорашню подію, я [подумав] про чарку горілки та про невеличкий шматок шинки, аж ось присилає за мною Бажанова й просить на чашку кави. Мені в те й грай. Пішов я. Прихожу. Тут і комендантша. Після привітання мова почалась про вчорашніх гостей. Я запитав про ціль їх короткого перебування на наших берегах. І на просте моє питання дістав відповідь досить кручену й переплетену, як звичайно, недоречними відступленнями. Одне слово, я вислухав із милих уст такі теревені, що їх не всякому доведеться почути й у модному сальоні. Гостей було не двоє, як я гадав, а пятеро; крім моряків — командира пароплаву та його штурмана, дуже освіченої (як казали оповідачки) молодої людини, ще троє цивільних: двоє вчених, а третій — лікар; [оповідали] теж, що пароплав ходить біля наших берегів для якихось дослідів і що цивільні вчені, мабуть, не вчені, а просто політичні шпиги, бо говорили все про вплив на тутешню Туркменську орду. Один із них, молодший, бльондин із довгим волоссям ? la мужик, може й справді вчений, бо вкупі з Данилевським та іншими брав участь в експедиції Бера. І що він так само, як і Бер, збирає степовий полин та інші трави, і що питав про мене, але так двозначно, що милі розмовниці навіть посередньо не зуміли задовольнити його цікавости. І, як я здогадуюсь, спритно замявши це, на їх думку, дражливе питання, вони, як звичайно, перевели свою балаканину до Астрахані, просто на перські крамниці з канаусом та ішими недорогими матеріялами.

Коли це була хоч трохи порядна людина, то якої думки була вона про наш бомонд, про сметанку тутешнього дамського товариства? Забрезкла, прокисла сметанка!

Зібравши такі певні відомості про вчорашніх таємничих гостей, я, звичайно, перестав про них думати і до самого обіду лежав під вербою та читав Лібельта. Про вітер я також намагався не думати. Він із мене душу висотає, цей проклятий зюд-вест! Хоч би на одну добу, на півдоби відійшов він до осту, і я — вільний. Нестерпна мука!

За обідом знов розпочалась розмова про таємничих мандрівників, і, завдяки комендантові, загадкова подія наполовину вияснилась. Серед учорашніх гостей не було головного причинця всієї цієї метушні, а саме астронома, що зостався на пароплаві й робив обчислення. Звіздочота цього прислав гідроґрафічний департамент перевірити на барегах Каспійського моря астрономічні пункти, означені минулого року якимсь не геть то тямущим звіздочотом. Ось справжня ціль, для якої несподівано прийшов пароплав до нашого берега. А два мужі, що зробили честь своїми відвідинами городові та його милим мешканкам, [но хто інші,] як: один — урядовець (нібито політичний аґент), що їхав на службу до гебрійського міста Баку, а другий — учитель словесности в астраханській ґімназії, що користувався вільним вакаційним часом, і трохи чи не земляк мій, бо передав мені привіт через тутешнього плац-адютанта, за що я йому сердечно вдячний.

Таємнича подія, на велике здивування наших романічних дам, вияснилась дуже просто й навіть прозаїчно. Але новина, що її оповів комендантові урядовець, що плив до Баку, мені здається просто вигадкою майбутнього великого адміністратора. Він оповів, і то навіть із подробицями, що утворилась комерційна компанія пароплавства по Каспійському морі на основах Трієстського Ллойду, і що вона вже закликає морських офіцерів служити на своїх пароплавах із правом підвищування в ранзі, і що вже призначено трьох директорів, і що він, оцей майбутній великий адміністратор, їде до Баку зайняти місце помічника при директорі, якомусь бароні Вранґелеві, з платнею 1500 карбованців сріблом на рік. Що буде робити цей Ллойд на Каспійськім озері? І яку справу довірить цьому помічникові директора, випущеному в цьому році (як він каже) із петербурзького університету?

По заході сонця вітер відійшов до зюд-осту але тихий, безнадійний. Чи скінчиться, нарешті, це паскудне животіння, це одноманітне записування найодноманітніших нескінченних днів?

19 [липня]. По заході сонця вітер подужчав і відійшов до норду. Зрадівши такому несподіваному явищу, я почав ходити круг форту і, поки подали сиґнал, обійшов чотири рази. Отже, я зробив 12 верстов, не присідаючи. Прохідка чимала, але я ані на крихту не відчув утоми. Ніч місячна, прекрасна, і я не переніс свого табору до альтанки, зоставивши його під вербою, щоб зручніше було стежити вітер за флюґером, що крутився на голубнику. У форті годинник продзвонив 12-ту. Вітер не перемінився й не ослаб. Добрий знак. У надії на добрий знак я задрімав і на крилах чарівника Морфея [перелетів] до Орської кріпости і в якійсь татарській халупі знайшов М. Лазаревського, Левицького та ще якихсь земляків, що грали на скрипки та співали українських пісень. Я прилучив свій тенор до капелі, і ми співали влад і дружно:

У степу могила з вітром говорила.

Не скінчивши цієї пісні, ми почали другу, а саме "Петруся", і я так голосно проспівав

читати