Завантажити

із Москви 10 карбованців сріблом від якогось його колишнього товариша (мабуть по мандрах), тепер крамарчука. І на доказ правди своїх слів показала йому коверт із пятьма печатками. А поручника Обрядіна, ще коли був він адютантом батальйону і скарбником, не тілько підозрівали, але й доводили навіть йому крадіж таких пересилок. Та він якось умів ховати кінці в воду і мав взагалі славу порядної людини. Скобєлєв, довідавшись про таку штуку "батька-командира", зявився до нього з порожнім пакетом у руці, домагаючись [звороту] вийнятих із нього грошей. Батько-командир почастував його поличником, а він батька-командира — ляпасом. Якби це було сам-на-сам, то на тому б і скінчилось; але тому, що ця сцена відбулася при благородних глядачах, при офіцерах, то засоромлений поручник Обрядін, заарештувавши рядового Скобєлєва, подав командирові батальйону рапорт про те, що сталося. Внаслідок рапорту переведено слідство, а внаслідок слідства поручникові Обрядінові наказано податись в одставку, а рядового Скобєлєва віддали під військовий суд. А за присудом військового суду рядовий Скобєлєв пройшов, як кажуть салдати, крізь "зелену алєю" - [себто] крізь 2.000 шпіцрутів і був засланий на сім літ до арештанських рот до Омського. Сумна і, на нещастя, не єдина така подія!

Бідний Скобєлєв! ти народився й виріс у неволі. Заманулося тобі покуштувати широкої солодкої вольної волі, і ти залетів до Едикулю (так звичайно салдати називають Новопетровський форт), співучою пташкою з України залетів ти до моєї семилітньої тюрми немов на те тілько, щоб своїми солодкими, тужливими піснями нагадати мені мій любий, мій бідний рідний край. Бідний, нещасний Скобєлєв! ти чесно, благородно вернув поличника благородному злодієві — грабіжникові, і за це чесне діло пройшов ти крізь шпіцрути і поніс тяжкі кайдани на береги пустинного Іртиша й Ому. Чи зустрінеш ти у своїй новій неволі такого уважливого і вдячного слухача, товариша твоїх тужливих солодких пісень, яким був я? Зустрінеш і не одного такого самого, як і ти, невільника-сірому, земляка-варнака натаврованого, що проллє сльозу вдячности на твої тяжкі кайдани за потішливі, серцю милі рідні звуки... Бідний, нещасний Скобєлєв!

9 [липня]. Перед заходом сонця заштиліло. А присмерком піднявся свіжий вітер від норд-осту, просто в чоло нашому поштовому човнові. Він тепер у відкритім морі закотвичився, а коли підійме котвицю — Бог його знає. Вітер норд-ост тут панує. Він може довго потривати і продовжити мою й без того довгу неволю далеко за визначену мною межу, себто за 20 липня. Сумно, невимовно сумно. Цілу ніч я не міг заснути. Мене гризла й ганяла круг городу, як на припоні, найлютіша нудьга. На світанку я пішов до моря, скупався і тут таки на піску й заснув. Бачив у сні покійного Аркадія Родзянка в його Веселому Подолі, біля Хоролу. Показував він мені свій надто вже вигадливий садок. Говорив про високу простоту й ідеал у мистецтві взагалі і в літературі зокрема. Лаяв на чому світ брудного циніка Гоголя й особливо "Мертві душі" картав немилосердно; потім частував [мене] якимись герметично залюгованими кильками і своїми наймаснішими малоросійськими віршами на зразок Баркова. Гидкий дідок! Розбудив мене дрібний, тихий дощик, і я прибіг на город мокрою куркою.

Кажуть, про що наяві думаєш, те й уві сні приверзеться. Це не завжди так. Я, наприклад, Аркадія Родзянка бачив один-єдиний раз, і то випадково, в 1845 році, в його селі Веселий Поділ, і він мені за кілька годин так докучив своєю дурною естетикою й малоросійськими наймаснішими та предурними віршами, що я втік до його брата Платона, до його найближчого сусіди і, як звичайно буває, найлютішого ворога. Я забув навіть, що я бачився колись із цим масним віршомазом, а він мені сьогодні вві сні приверзся. Який же звязок між моїми вчорашніми сумними мріями та між цією давно забутою мною людиною? Примха нашої моральної природи і ніякісінького лоґічного звязку. І оракул сотника Чеґанова ледве чи витолкує загадку таких снів. Піду, одначе, на всякий випадок погляну в це дзеркало захованих таємниць натури.

10 [липня]. Вітер усе той самий. Нудьга — та сама. Дощ і далі обмиває новий місяць. Рідко коли трапляється, щоб він так довго був чемний. Я нерухомо пролежав увесь день в альтанці і слухав одноманітної тихої мелодії, що її вистукували дрібні й рясні краплі дощу на деревяному даху альтанки. Намагався кілька разів дрімати, та невдало. Прокляті мухи з усього городу позлітались до альтанки й не дають спокою. Заходився кілька разів будувати надхмарні замки на своїх майбутніх естампах акватінта — також невдало. "Ґензеріх" і "Осада Пскова" Брюлова мені особливо не вдавались. Треба уникати на перший раз наготи. Потрібен досвід і досвід, а то з цієї чарівної брюловської наготи на естампі вийде бридота. Я не хотів би, щоб мої майбутні естампи були подібні до паризького естампу акватінта з картини "Останній день Помпеї". Незграбний, гидкий естамп! Зганьблено, спотворено ґеніяльний твір!

У такому поганому настрої зажуреної душі згадав я про "Umnictwo

читати