Завантажити

"Исторія Донского войска" Ригельмана видалась мені занадто старою сопутницею, і я запакував її аж на спід. Що ж робити без книжки в такій повільно-спокійній подорожі, як плавба Волгою від Астрахані до Нижнього? Це завдало мені турботи. І справді, що я буду робити цілий місяць без хоч якоїсь книжки? Але фортуна, ця горда повелителька повелителів світу, ця безока цариця царів, сьогодні — мій льокай. Гірше — бердичівський фактор.

Натішившись прекрасним, свіжим ранком на городі, я в девятій годині пішов до форту. Мені треба було взяти хліба в артільника й оддати насушити [з нього] сухарів на дорогу. Прихожу до ротної канцелярії, дивлюсь, на столі поруч із зразковими чобітьми лежать три досить грубі книжки в сірій потріпаній обгортці. Читаю заголовок. І що ж я прочитав? "Estetyka, czyli umnictwo pikne, przez Karola Libelta". В казармах — естетика! - "Чиї це книжки?" — питаю я писаря. — "Каптенармуса, унтер-офіцера Куліха". Знайшов я вищеназваного унтер-офіцера Куліха, і на питання моє, чи не продасть він мені "Umnictwo pikne", він відповів, що воно належить мені, що Пшевлоцький, виїжжаючи з Уральського до рідного краю, передав йому, Куліхові, ці книжки з тим, щоб той передав їх мені, і що він, Куліх, приніс їх із собою сюди, поклав до цейхгавзу й забув про їх існування, та що тілько вчора вони впали йому в око і що він дуже радіє, що тепер може їх передати кому слід. Для вящої радости я послав по горілку, а книжки поклав до своєї подорожньої торби.

Очевидне, дотикальне діло рук послужливої факторки-фортуни! Отже, з ласки цієї сліпої цариці царів я маю що читати в дорозі, на що я зовсім не надіявся. Читання, правда, не зовсім мені до смаку, але що робити: на безрибї й рак — риба. Я, помимо своєї щирої любови до прекрасного в мистецтві та в природі, почуваю непоборну антипатію до філософій та естетик. І це почуття я завдячую спочатку Ґалічеві й остаточно — шановному Василеві Івановичу Григоровичу, що читав нам колись лєкції з теорії красних мистецтв, гасло яких було: якнайбільше міркувати й якнайменше критикувати. Чисто платонівська сентенція.

З Лібельтом я трохи знайомий з його "Орлєанської Діви" та з його критики й філософії. З першого погляду він мені видався містиком і непрактиком у мистецтві. Побачимо, що далі буде. Боюсь, коли б зовсім не роззнайомитись.

6 [липня]. Бачив у сні Академію Мистецтв. Міхайлов показував мені якусь нескінчену копію, а потім десь мені подівся разом із копією. Із Академії я вийшов на Великий проспект і, не доходячи до церкви Андрія Первозваного, зустрівся з родиною тутешнього коменданта і з радости прокинувся.

Позавчора ввечері я був випадковим глядачем, здається останньої, сцени з водевіля під назвою "Недошита блюзка". Я не хотів вписувати до мого журналу цієї балаганної сцени, але через те, що вона несподівано викликала поважні наслідки, я й заношу її докладно з усіма гидкими подробицями до моєї незмінної хроніки.

Ця подія сталася 5 дня біжучого місяця. Коли батька нареченої не було вдома, у нареченого виринула спасенна думка — почастувати свою майбутню дружину серенадою з усіма гонорами. Для цього зібрав він із двох рот співаків також із усіма гонорами: з бубном, тарілками, ложками, трикутником і ще з якимись брязкалами. І коли був проспіваний, розуміється з танцями, ввесь репертуар салдатських пісень і навіть "Посл батюшки остался сиротою молодецъ" із невеликими змінами, — нареченому, захопленому цією останньою піснею, що змальовувала до певної міри його власне становище, забагнулося, щоб хлопці трошки його погойдали. Чому й ні? Хлопці взялися за діло, і, — о, лиходійко-доле! — коли вірні й запопадливі хлопці вдесяте почали раз-у-раз вигукувати "ура!", на воротях показався комендант, — протяжливе голосне "ура!" враз увірвалось, а вірні, незрадливі хлопці кинули свого батька-командира серед улиці, а самі поховалися, де хто міг. Становище нареченого [було] справді критичне, і тим більше критичне, що він, без ніжної опіки своєї улюбленої нареченої, не міг стати на ноги — з немудрої радости, або простіше — він був пяний, як ніч.

Другого дня вранці зявляється з рапортом до коменданта батько нареченої і просить, на законній підставі, визволити його ославлену дочку, а також і всю його родину від гидкого й бешкетного пяниці-нареченого — підпоручника Чарца. На таку законну вимогу резолюція ще не настала.

Якжеж бути порядній і сімейній людині комендантом цього закордонного кубла безмежних мерзенств! бути суддею і слідчим цих безконечних щоденних паскудств! А він, як начальник, обовязаний калятися в цьому смердючому багні. Огидний обовязок!

7 [липня]. Сьогодні бачив у сні Москву; не зустрів нікого із знайомих — і храма Спаса не бачив. Був на Красній площі — і Василя Блаженного не бачив. Шукав у гостиннім дворі іванівського полотна на сорочки — і не знайшов. Так і прокинувся. Прокинувшись, я, як звичайно, загрів свій чайник, всипав чаю й почав витирати шклянку, коли прибігає до мене мій "дядька" й оголошує мені наказ фельдфебеля, щоб я негайно прибув припасувати

читати