Завантажити

до батьків, що затримується, бо завтра – несподіваний залік і слід готуватися, вона ночуватиме у подружки, у якої (звісно) нема телефону.
Максим виходить лише до крамниці, купуючи найнеобхіднішу їжу. Він має перед Марією таємницю – після цієї покупки на його фінансовому рахунку залишається 83 копійки.
Звичайно, що багатство є поганим товаришем творчості, але чудово писали у такій ситуації і Флобер, і Лев Толстой, і Лариса Косач. Проте бідність теж не найкращий стимулятор для стилосу, тому що думки про хліб щоденний викрадають у тебе, письменнику, метафори чи характери. Ці думки, наче збезумілий упир, живляться твоїм творчим екстрактом. А коли ти, припустимо, виборсуєшся з тенет найкрутішої бідності, то вже стомлюються – залізо навіть хотіло б відпочити!!! – твої метафори чи характери. І для їхнього повноцінного буяння треба чимраз високоякісніших стимуляторів, як-от, кава Бальзака, горілка Гемінґвея, наркотики Мопасана, тютюн або спирт, психотропні або сексзбочення, чефір або подорожі Африкою, альпінізм або алкоголізм, куріння дурману або стрибки з парашута…
Але ти проживаєш цей день, обійнятий Маріїними руками, неначе птах, котрий ніколи не знав клітки. Її ноги, груди і лоно сьогодні тобі дорожчі (тричі проси ритуального вибачення у примхливої пані Поезії) від усіх віршів світу. Значить, життя ще ловить тебе у пастку, ти ще не є безнадійним аскетом-фанатиком. Нині ти гедоністичний епікурієць, донжуан, порушувач табу, ловець метеликів, гуцульський мольфар, знахар, котрий чаклує над приворотним відваром, обдурюючи навіть малоінтелектуального Купідона. Сьогодні – твій день, накреслений серафимами на небесних зодіаках. Може, твоє життя віднині перевернеться? Адже безсумнівно, що ти любиш цю шахтарську Мадонну з непорочними очима. Ти невтомно з нею кохаєшся, наче фалічний символ твоєї псевдоцнотливої та патетично інфантильної літератури. Ти не рахуєш coitus (и), бо ти не колекціонер інтимних соцзмагань. Але її груди сьогодні заслоняють розлиту довкруж світову скорботу чи істеричну перевтому, її дупця є сьогодні ширмою, що відокремлює тебе від прихованих сенсів і метафізичної небезпеки, а її лоно, немов містичний магніт, дарує тобі сьогодні лише радісне забуття й егоїзм щасливого.
Сьогодні ти є найкрутішим коханцем на “ниві” твоєї літератури, що часто тяжіла до перверсійної платонічності, і ти разом з нею. Сьогодні для тебе відкрилися греблі і шлюзи, загати і дамби, і твої емоції вихлюпнулися. Ти заціловуєш і запещуєш свою дорогу панянку, і вже здається, що ви ніколи не вийдете з твоєї квартири. Бо що шукати у долині прагматиків, у верхогір’ї трагіків, у степу етичного гниття чи у ріках залізобетонної вузькочолої байдужості, коли ви знайшли свій маленький приватний рай вже тут і сьогодні?
Ти згадуєш про експеримент, який проводили цікаві зоологи з мишами, знайшовши в оних центр насолоди. Мишей вчили натискати на кнопку, яка через посередництво струму збуджувала оазу задоволення у тваринок. Зоологи подейкують, що усі піддослідні звірки поздихали, безперестанку натискаючи і натискаючи горезвісну кнопку. І вийшла така собі смертоносна мишача прогулянка із задоволенням і не без моралі.
Кілька разів телефонували і – о, диво з див! – ти не брав слухавки, зрадивши сьогодні вірній металевій подрузі. Ти незчувся, як день плавно переріс у ніч. Ви були голодні, винищивши усі можливі скупенькі їстівні запаси у твоїх міні-“апартаментах”. У перервах між любощами Марія встигала розповідати про себе і батьків. Потім наступила значно більша перерва, ще один спалах…божевільно-привабливе світло її тіла. Якби ви були у селі, то почули б крики чи верески третіх півнів. Ти заварив, себто доварив запаси меленої кави і, ледве тримаючись на ногах, ви прощалися, домовляючись про наступну зустріч.
А надворі світло повного місяця плавно відступало нічні права велетенсько-байдужому сонцю.
21.
Сьогодні приїхала Ольга, і, заохочена, вочевидь, своїми батьками, розпочала чергову профілактичну моральну мастурбацію на тему: “Де витратив гроші і чому ти такий нездара щодо заробітків?” Максим, коли йому не дуже допікали “метафори” напівдружини, напівспівжительки, звично відмовчувався, намагаючись думати своє. “Трах-тарах-трах-тарах!” – триває словесний водоспад, далекий від премудрощів мистецтвознавства. І колись наступає у житті багатьох людей така хвилина, при якій безжально висвітлюється безглуздя багатьох попередніх невчинків.
Все. Або зараз, або ніколи! І Максим ледь чутними словами пропонує Ользі розірвати їхній громадянський шлюб, бо церковного вони не брали, адже двоє добре знають, що ніякої сім’ї у них нема. Пані Постолович злегка шокована і замовкає. Важка тривала тиша нависає у кімнаті, де недавно відбувалася вакханалія кохання Максима та Марії. Пані мистецтвознавкиня вже трохи тихішим голосом просить, а не вимагає, три дні на роздуми. Адже знає Максима – якщо вже наважився озвучити таку серйозну думку, то був далеким від дитячих пустотливих залякувань…
До слова, щодо

читати