Завантажити

Ідеали всі взято на прапор.
І Огюст, й не-Огюсти, і я нині мій...
Для надлюдяних Всесвіту мапа!

Притомилася зала як Гоголя торг.
Ох голів людських було хоч сім би...
І наврочать, зчаклують, наповнячи морг,
Чорні німби, чорні німби, чорні німби.


4
Найважливішу Всесвіту ланку
програмують на розуму злам.
В розцяцькованім золотом замку
розкладають культури бальзам.

Заморожений відчай жінок.
Німб олігофрена-новобранця.
Ще один у запасі є крок,
Щоб собою прокинутись вранці.

Ще один на причілку є жест.
(Втім, відкинь воскресіння архаїк).
Хіба треба проводити тест,
що у Каїні є лише Каїн?..


5
У тридцять шосте число
(місяцю, як тебе?.. квітню...)
зранку, у муках злесоння
(стримано у вікно опудало
гледіло мідне)
вийшов химерний рій:
і факір, як даровані коні,
і Грінченко, що зрікся мрій.
І лінивці з євнушим лицем,
і громада без крапельки крові,
одержима єдиним взірцем –
приміряти кальковану мову;
і готичні статуйки з верстату,
і Антонич цілує їх.
Коли трішки ошую стати,
бога Яґве лунає сміх...
Вдарить ліктем в цвинтарну інертність,
кулаком — у мистецтво — робочич.
Віднайшовши квитка до безсмертя,
в тісний чобіт удруге не скочиш.


6
Передбачимо втрату поем
про старі черевики,
пересолимо дозу святенництва
в лику святого,
перелічимо трепетні руки
старого владики,
запитаєм героїв: «На біса Вам,
виродки, того?»
І шалено закрутимо все в
алкогольному вальсі,
не розрізнячи щастя і секс
у імлі духочесній.
Вже паяцик-актор — грошофальші
магістр (Боже, зжалься!)
пропонує нам світ переситу і
чар антихрестя.
Світ із штучних зубів, із перук,
накладних і гидотних грудей,
імітаторських поз — відґлянцований
схлип оптимізму —
де з людей, абрикос осипаються
вени і клей
на котурни, блискітки, несправжні
ін'єкції клізми.
Тут спотворені квіти,
вгодовані райські пташки,
спрофановано усміх, тут клапті
заміщують ціле.
Тут дорогу до храму відчинено –
йди навпрошки! —
та не ходить ніхто, найсвітліший
сумний Михаїле...


7
Поможіть знайти Маленького Білого Хлопчика,
падре Фелліні, ваше сіятельство!
Тут все по-старому. До келії пруть
богомази, але з неї виходять ізнов
богомазами, калькотворцями, лубкошукачамн.
Передґрипозні магнолії сповнюють містом.
Наші достойники, прагнучи білої меси,
чорну справляють.
Непотрібні розмови снуються диму стовпами
до неба.
А чи небо потрібне службовцям?...
Вчора я, сеньйоре великий, палив від
коханих колишніх листи. Що думав тоді,
преподобний? Соромивсь своїх почуттів я
минулих, певне, старію. Провести дотичну
у векторі серця жіночого я неспроможний,
сказав математик, Евклідовий дід, чомусь вчора.
Та втішив один мене нині: «Ваші поезії
право, щоб жити, теж мають».
В місті Невіршів про вірші розмова...
Дивно, маестро, еге ж?
Небезпечні інфекції щастя такі обіцяють розмови.
Пане Фелліні, то як же із пошуком
Маленького Хлопчика Білого?..

8
Я забув тисячі людей, з якими
розмовляв,
забув пригноблений народ, підручники
для вправ.
Забув любов, забув себе і сонце з-під
халяв.
Любив... радів... хотів... старів...
забув... згорів... охляв...

«Маньяк», — сказав уголос я.
«А, може, Бог?» – подумалось мені.
— Юродивість із творчістю не перетинаються,
позолотнику!
— А чому ненавидять найближчих?
— Бо їх люблять, ефірно-похмурий диваче.
— (Вони сиділи, як дві голубки і двоє змієнят,
певних себе.
Тягар хреста поетових дружин їх не давив.
Жура покинутих палаців їх не лякала).

Ми не знаєм, кохана, про томи
куртуазних поезій.
Ми зростали під скрегіт
марксистських арго...
Почавили нам танго. Екстракти —
російські берези —
пересмоктані в кров. І кого ми
відплачем, кого?
(Прийшли чорнорукі серафими.
«Чи міг би Шопенгауер украсти корову?» —
спитали).
У порожнім театрі йде вистава
про присмерк богів.
На порожнім вокзалі геть усі
незнайомі лиця.
Ось ченцює монах, що етичні
канони зумів
перекласти на світ, де летить
Фаетона прудка колісниця.
Нам намріється борщ. Десь гряде
деспотизм елегійно.
Оріянські коханки присняться,
порожніх планет машкара.
Абсолютна любов западається
в сон летаргійний.
Блідогуба жрекиня прийшла
за Тобою. Пора!


9
Подивися у паспорт, коли народивсь,
коли став вінценосною парою.
Красотворчими ликами вбивць
не навернеш до розкоші парію.

Коли вдягнутий у однострій,
не опишеш розбещення інію,
коректур карфагенських подій,
титуловану центром опінію.

Повивчай кровоспуску ази,
винограду і Бога переріз,
віднайшовши такі терези,
щоб життєпис мертвотника стер’їсь.

Не тужи, коли дурень — закон,
що тебе не помітили кревні.
Скопіюй еліксиру гормон
і віднайдеш Ґрааля запевне.


10
Про травленнєвий канал,
синаґоґічні читання
ночі важкий кардинал
нині освідчився зрання.
Навіть за супербуквар
під побутових героїв

читати