Завантажити

існування поновим?

Уже із Хмельницьким обпивсь,
задумавши зраду поганую.
Найняв стовідсоткових вбивць.
Немає країни Циганії...
Немає країни Циганії...



СКЛАДНИКИ КРОВІ

Складає тризну смерті, страху, гону
закваска тіла — скручені крихітки.
Беруть кровосплетіння до полону
три витязі — меча, ікони, квітки.

Утвердять прусти, моцарти, гогени
склероз потрійного зачаття.
У драмтеатрі пес скажений —
це плід, наймення чи прокляття?

Знічев'я згадує Тілець
кав’ярень вольності порожні.
А доля кров'яних тілець —
наделітарне однобожжя.

* * *

Ця двоїна, немов амок,
Хіба ти мав таке на гадці?
Кохання, напхане в мішок,
осквернюють старообрядці.

Цей долі командорський крок,
нічні забави для поетів,
де зойк неангельських думок
не поясниш менталітетом.

Альянс аскези і жінок —
це майже кров неандертальця.
Під їх волоссям так промок,
мов м’яз, відірваний від пальця.

Нудні переступи. І Блок.
І гратись в хованки запізно.
Хіба переступи вінок
гуманного патолоґізму.


* * *
Як роздягнути почуття
до зламу голуба й решітки?
З консенсусами каяття
над прірвою не пройдеш чітко.
Може, шампану захотів?
Може, символіка погана?
Ораторство шовкових брів
і спрощена єсеніана
зависли над страшним мостом,
що копіює зойк та регіт.
Мо’, заспіваємо гуртом,
Тичино? Ти ж церковний регент!

...Жбурнути коси за поріг.
(Наступна фраза не за Франсом) в
вола змінити я не зміг
на звільнене моцартіанство.

ПЕРПЕНДИКУЛЯРНА ДІЙСНІСТЬ

І
Друг перелив посошок
в горло, ідеями стерте,
витримав електрошок
і почоломкався з смертю.

Щойно запліднивши, лось
ставить надкрильник під кістку.
Не дочекавшись когось,
йдуть у ремонтну магістри.

Тридцять Іудиних уст.
Спалах родимки як міни.
Знищ ціцеронство на хруст,
мачухо христопоклінна!


ІІ

Винайшов чорт апарат
американської мрії.
Хай реставрують царат!
Це для Махна не подія.

Психомістерій стриманий рев.
Кінська печать на дияконі.
Можеш казати мені: «Пся крев!»,
лиш Дон-Жуану не дякуйте.

Можеш дворянський рукав
жестом гидливим спотворити.
Скільки би хисту не крав,
gloria й в Азії gloria.

* * *

Повідкладай нашвидкуруч
чиїсь заплющені держави
у рукавички для онуч.
Військова виправка Варави
ще потребує коректур,
тортур метелика у парку.
Чоло і голову понур –
Йде з’їзд боярських олігархій!

Покрутить ноги нам Амур,
А руки – барабанна слава.
Чи протанцюєш вальсотур,
Коли в очах – дитя криваве?
(Вже очі в очі перейшли.
В телиці око, у вазонка.
Вдягнули очі постоли.
(Катівське око амахонки)).

Приклавши ангела до нот,
давайте злочини полічим!
В шкалі потрощених чеснот –
Непарний гетьман Многогрішний.


MEMENTO

Пахне геранню, аж нудно.
Мо’, дифтерії ковток?
А героїн-духозбудник
Ліпше кімнатних квіток!

Знаки страшних логопедів
смокче з чола криво уст.
Ти перебендю нагледів
чи слабоумний обрус?

Вже відчуваєш, старий,
хто егоїзму колекція?
(Парадоксальний святий
префікс прирівнює флексії…)
Ти розумієш, що страх –
трохи не те, що прострація?
Що, перемучившись так,
хтозна, чи небо помацаю?

Де роздвоїлись дощі,
шлях є у храм і в парламент.
Від токсикозу душі
довга дорога до мами…


СОН НА ДЕВ'ЯТЕ ТРАВНЯ

В час півмісяця вийдеш на рантку,
а півмісяцю сумно і жаско.
Обезглавлена гувернантка
напророчить тобі фіаско.
Лиш мулла-християнин повільно:
«Рабе, то ще не так погано!»
Вже одружені в мізку недільнім:
плюсова реакція Вассермана,
знаменитих родин гробівці,
звідки всякий, як робот, гукає.
Коновали й таланту ловці
приступаються лівим краєм.
Тут ненависті та прокльонів
значно більше за двісті вольт.
Іграшковий ангел, як поні,
Із люцифером грає в гольф.
Немовлят забирає у дощ
прірва посткоронарної смерті.
Підтинають, як м'ясо на борщ,
мудреців, василісків і ...


РІЗНА ПРИРОДА СВІТЛА

Коли про світлий східний шлях
залячно мислити, замарно,
перетинаються в думках
акцизники і пивоварня,
широкозаді віслюки
і площа для русифікацій.
Чи затупились язики?
Мерщій до їдла, як до праці!
Ще ніс від ока не побіг?
Нехай потроїться ваш лектор.
Нехай покриється ваш гріх
потруєним плюсквамперфектом.
Трояндне покоління хай
насиломіць не кривосвідчить.
Зловісні окрики! «Хайль! Хайль!»
У дверях місяць, ніби слідчий.
...Всі вени й прожилки поніж,
упавши під школярську лаву.
І світиться кімнатний ніж
загадкою Акутагави.


* * *
Раненько встати. (Праведний аллах
гяурських сумнівів, однако не осилить).
Струсити біль і проказати так:
«Летить неплідне древо на сокиру».
Як м'ячик, загилити ідеал
в найдальший кут осінньої квартири
і заспівать надламаний хорал
разом із Богом й католицьким киром.
Не ждати від маркізів нагород,
зціляти жах несміливих коханок.
Тікати у обійми негритянок
від остраху, від краплених колод
циганських карт, від пристріту і мору.
Склепати день з неструганих дошок.
Від – ер сонорного не впасти в

читати