Завантажити

анфас
і прошкуючи в смерть навпростець.
Не відщепиш вже менталітет
від церковнослов'янського «ять».
Прихопивши сусідський портрет,
наступає підміна понять...


АНТИТЕЗА І ТЕЗА-АНТИ
Двовірш

1
На таємному зборищі дів
малюка білобрового славлять.
Замаскований в Київ Поділ
аксіомі столиць протиставлять.

До сакрального символу виросте
несценічний, незнаний ще Гриць.
Подарує всім вищої милости —
міріади пругких паляниць.

І появиться псевдомутант,
ніби вовк перекинувсь шаманом.
І прийде псевдозвір, псевдокант —
казуїст мандрівної омани.


2
Християнських воскових коней
на рослинні оркестри обмінюють.
Зачаклований міт-корифей
обростає тотемними змінами.

До артерій і лімфозіниць
білий меч прикладуть (як доповнення).
Витікає просвітленість лиць
і дніпрами, й дунаями, й донами.

Залітає в оселю кажан,
побувавши над чесними водами.
Змавпувавши ідею ножа,
лють Йонеско тихенько розпродують.


* * *
З карети посипався лій,
що не сподобався дівці.
Утікай, злезачатий, мерщій
на сорок шостій вказівці.

А потім виделкою витнеш
і пристрасть недобру, до речі.
(Від смутку над розстрілом митниць
картинно кривавляться плечі).

Поставиш дитячий ланцет
на місце для авторських маній.
Хай кожен, хто вдягне жакет,
згадає дружину останню...

Відтворюй кубічний пейзаж —
взірець схарапуджених рим.
За хвилю накинь камуфляж —
і похапцем викинеш грим.

* * *
Галюники чумацьких маж
комічність втратили дорешти.
Збагни, як староримський паж,
суб'єкт балету і сережки.

Повішеник не злізе з бант —
довершена блюзнірська вправа.
Подумай, пестячи ва-банк,
чи легша шкіра від оправи.

Земля (завтовшки трьох боліт)
фосфоризує, як шакал.
Зроби для Ґеродота звіт,
чи ти оплаканих шукав.

Трьохсотстолітні сторінки
уже не сяяли й не гріли.
Скажи, що бачив, як вінки
намотують на скоростріли!

В держави, смаком, як компот,
фригідність танула помало.
Спинись: йдучи на ешафот,
прикрашує гадюка жало...


* * *
Гарно на святі любові.
М'язи напнуто усі.
Буйство безмовної мови
в дикій печерній красі!
Чудно на святі любові.
Виск еротичного гаю.
Ситі гуцульські корови
пестощів акт споглядають.
Сумно на святі любові,
Перший, підступний, мов Каїн,
стогін дівочої крові
святість якусь забирає.
Страшно на святі любові,
Капає, ломиться віск.
Євнух вріза Казанові
пасмо жіночих кіс.


ТРОЯНСЬКІ РЕМІНІСЦЕНЦІЇ

Заземлено ворожить ніч
хрестоматійною вуаллю
і менелаї врізнобіч
ховають стогін під емаллю.

А ніч чаклує. Лячно так,
немовби дівчинка усохла
чи безперервний депресняк
небогорівного Патрокла.

Прошепче ніч: «Regina ave!»
в глухонімий і злий селектор.
Понад планети і отави
ридає щойно вбитий Гектор.

* * *
А мої коні в пана на припоні,
сам я молодий у неволі.
(З народної пісні).

Знищили усміх жерця.
Хтось софійський вінок покинув.
Чи Оракулу до лиця
обертатись на вистріл в спину?

Ампутували весну.
І вакханки пішли в нікуди.
Трішки вакхічного сну,
бо помруть літургійні груди!
Бо приреченістю весни
аж хрустять ошляхетнені пальці.
Недобір, дефіцит таїни
компенсують собою страждальці.



* * *

У здоров'я погратися хтів,
як в чорнявий дух декадансу.
Аритмія колючих дротів
африканського ренесансу
доплюсована буде до правди,
до осквернення перелюбством.
Білий вальс із собою брав би,
та цей колір — брат самогубства...

P.S. №1 На нуднім європейськім столі –
лиш тюремний огризок банана!
Залишаються тіні Землі
і поразки вікторіана.

P.S.№2 Є високодуховна чернь.
Є патрицій з рукою Юди.
На просторах всесвітніх стернь
причаїлися тонни облуди.

ДЕГРАДАЦІЯ

Шлейф лжечестивців за нами —
слід припізнілий повчань.
Демагогічними снами
крила легкі не порань!

Фрак від поезії слуг.
Академічні досвітки.
Диво розлите навкруг,
мовби Ілліч у очіпку.

Гей, постривайте, сини,
чом у вас оченьки білії?
(Від понеділка спічни,
бо зненавидиш неділю).

(Майстрова муза втече
поміж варення із оцтом.
Нумо, лівіше плече,
всеукраїнське дівоцтво!)

Боком, ногами, ковзь-ковзь,
повз неантичну, не-Грецію,
в Майстровім серці хтось товксь,
як акробат на трапеції...


* * *
Коли тікає щастя із анкет,
а серце скручене рулоном дроту
із містики, в проклятий кабінет
чарівника обвітреного профіль
появиться із платонічних хащ,
у імператорську прибуде хвилю.

Свій стриманий і декадентський плач
подужати, відьмаку, не осилю.
Мій ворог — жартівливий Купідон,
Мій друг — стіни чотирикутник.
Для мене біс під реготу содом
програму долі виконав на лютні.
До мене в сні безшкіра татарва
приходить, випиваючи зіниці,
і розкладає щастя на дрова.
Цикутова кімната мені сниться.
Мої вірші читають навпаки.
Переді мною мармурові двері
понурі потойбічні козаки
малюють на московському

читати